Творчість А. Камю - французького прозаїка, публіциста, філософа - мало значний вплив на розвиток європейської культури ХХ ст. Одним з найкращих творів письменника є роман «Чума», написаний у 1946 році. У цьому творі яскраво проявилася ідейна і творча еволюція художника. За визначенням критики, роман має кілька змістовних рівнів: «У цьому стрункому творі, зовні такому недоступному, звучить багато різноманітних голосів ...». Сам автор зауважував, що «явний зміст» роману - «боротьба європейського опору проти фашизму», представленому в алегоричному образі чуми. Порівнюючи чуму з війною, автор зауважує, що обидві застають людство зненацька. У творі перед нами виникають страшна атмосфера міста в ізоляції, картини відчуження людей, зумовлені карантином, який нагадує фашистську окупацію Європи в роки Другої світової війни. Художнє осягнення подій тих часів письменник пропонує нам у світлі екзистенціальної філософії, надаючи, таким чином, сюжетом глибоке значення. Алегорично зображуючи французьке рух Опору, письменник зображує не конфлікт окремих особистостей, характерів, громадських чи ідеологічних угруповань, а зіткнення людства з безособової, страшною, руйнівною силою - чумою, чимось на зразок абсолютного зла. Несподіване і безжалісне втручання чуми розкриває абсурдність, ірраціональність світу, оманливість гармонії і логічності життя. Залишаючись наодинці з цією безглуздою і невблаганною силою, яка несе смерть, персонажі роману повинні визначитися у своєму ставленні до світу і людей. У «Чумі» розвинулися екзистенційні мотиви попередніх творів Камю: абсурдність буття, свобода людини, її вибір перед лицем смерті. Свій вибір робить кожен. Доктор Ріє розуміє, що зло непереможне, але він продовжує виконувати свій обов'язок, допомагає слабким, наражаючись на небезпеку захворіти самому. Він не герой, але в екстремальній ситуації зберігає людську гідність. Ріє не поодинокий, чимало людей разом з ним борються зі злом, навіть розуміючи, що воно непереборне: Тарру, Рамбер, Гран, Панлю, мати Ріє, інші. Тому висновок, до якого приходить Ріє, чи не здається читачеві надмірно пафосним: «... Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу». Роман Камю - це притча про людей, які «при неможливості бути святими, відмовляючись змиритися з лихом, намагаються бути цілителями». Моральні проблеми, які виникають на сторінках роману, автор теж вирішує з позицій екзистенціалізму. Світ абсурдний, каже автор, і людина повинна мужньо це визнати. Але абсурдність світу не виправдовує небажання людини жити за законами совісті, честі, обов'язку. Зі злом необхідно боротися в будь-яких його проявах, навіть коли воно непереборне. У фіналі сказано: «бацила чуми ніколи не вмирає і ніколи не зникне», як ніколи не зникне зло в світі, тому кожна людина має визначити свою життєву позицію. У боротьбі зі злом люди об'єднуються, тоді вони не відчувають такими самотніми у світі. Любов - найважливіша людська цінність, вона додає людині сили жити в абсурдному міре.Какой пораду можна дати людству, яке живе в очікуванні чуми? Прислухаємося ще раз до голосу Альбера Камю: "Для людини без шор немає прекрасніше видовища, ніж свідомість єдності з дійсністю, яке перемагає".
Супруги стали думать, что им делать дальше с родственниками, приехавшими к ним в гости. Улыбающийся во весь рот Саша сказал ещё раз
- Милости просим, дорогие гости!
Светила луна. Все торопливо шли по дорожке к даче молодожёнов, находившейся совсем недалеко. Сначала шёл спешащий дядя с супругой, за ним шли два мальчика-гимназиста, следом семенила бабушка, тяжело дышавшая, потом торопились девочки, а за ними замыкали шествие гувернантка и молодожёны. Варя громко разговаривала, рассказывала про дачу, возвышающуюся в полукилометре от станции:
- Мы её сняли совсем недорого. Места всем хватит. Сейчас же будем ужинать.
Саша объяснял дяде и тёте:
- У нас три комнаты, вмещающие много мебели, поэтому всем будет комфортно.
Молодожёны радостными голосами разговаривали с приехавшими гостями, а про себя думали, что им было хорошо как раз вдвоём, и никто не мешал их счастью. Наконец, все дошли до дачи. Вещи быстро внесли и стали размещать в комнатах, понравившихся гостям. Был поставлен самовар, стоящий на столе в столовой. Варя сама накрывала на стол, стоящий в центре столовой. На столе стояли тарелки с лежавшими в них балыком, сардинами и цыплёнком. Все начали есть окрошку, а дядя с тётей накинулись на балык, расположившийся в самой середине стола. Потом насытившиеся гости стали пить чай с баранками, привезёнными гостями. Все смотрели в окно на молчаливую луну и думали, что сейчас быстро заснут. Саша и Варя уже привыкли к гостям, громко разговаривающим и очень шумным. Гости рассказывали, как ехали в грохочущем поезде. Завтра все решили вместе сходить на речку, протекающую совсем рядом. Саша с благодушным видом сказал:
Супруги стали думать, что им делать дальше с родственниками, приехавшими к ним в гости. Улыбающийся во весь рот Саша сказал ещё раз
- Милости просим, дорогие гости!
Светила луна. Все торопливо шли по дорожке к даче молодожёнов, находившейся совсем недалеко. Сначала шёл спешащий дядя с супругой, за ним шли два мальчика-гимназиста, следом семенила бабушка, тяжело дышавшая, потом торопились девочки, а за ними замыкали шествие гувернантка и молодожёны. Варя громко разговаривала, рассказывала про дачу, возвышающуюся в полукилометре от станции:
- Мы её сняли совсем недорого. Места всем хватит. Сейчас же будем ужинать.
Саша объяснял дяде и тёте:
- У нас три комнаты, вмещающие много мебели, поэтому всем будет комфортно.
Молодожёны радостными голосами разговаривали с приехавшими гостями, а про себя думали, что им было хорошо как раз вдвоём, и никто не мешал их счастью. Наконец, все дошли до дачи. Вещи быстро внесли и стали размещать в комнатах, понравившихся гостям. Был поставлен самовар, стоящий на столе в столовой. Варя сама накрывала на стол, стоящий в центре столовой. На столе стояли тарелки с лежавшими в них балыком, сардинами и цыплёнком. Все начали есть окрошку, а дядя с тётей накинулись на балык, расположившийся в самой середине стола. Потом насытившиеся гости стали пить чай с баранками, привезёнными гостями. Все смотрели в окно на молчаливую луну и думали, что сейчас быстро заснут. Саша и Варя уже привыкли к гостям, громко разговаривающим и очень шумным. Гости рассказывали, как ехали в грохочущем поезде. Завтра все решили вместе сходить на речку, протекающую совсем рядом. Саша с благодушным видом сказал:
- А теперь все спать.