Выбери пять лучших, с твоей точки зрения, стихотворений Даниила Хармса и составь «Сборник». Дай ему название и напиши к нему короткую аннотацию: какие стихи в него вошли и почему; затем охарактеризуй каждой стихотворение одним предложением. » Бульдог и таксик » Буря мчится. Снег летит... » Ведите меня с завязанными глазами... » Веселые чижи » Веселый старичок » Влас и Мишка » Вот грянул дождь... » Врун » Господи, накорми меня телом Твоим... » Господи, пробуди в душе моей... » Два студента бродили в лесу... » Долго учат лошадей » Елизавета играла с огнем... » Иван Иваныч Самовар » Иван Тапорыжкин » Игра » Из дома вышел человек » Как Володя быстро под гору летел » Кораблик » Кошки » Купался грозный Петр Палыч... » Миллион » Молитва перед сном » Нетеперь » О водяных нулях » Откажите , ему в удовольствии... » Очень страшная история » Очень-очень вкусный пирог » Плих и Плюх » По вторникам над мостовой... » Погибли мы в житейском поле... » Ревекка, Валентина и Тамара... » Сладострастная торговка » Смерть дикого воина » Страсть » Так начинается голод... » Тебя мечтания погубят... » Удивительная кошка » Уже бледнеет и светает... » Фадеев, Калдеев и Пепермалдеев... » Фокусы » Что это было? » Шел Петров однажды в лес... » Я сидел на одной ноге...

Несмотря на заботы и переживания надо радоваться каждому дню и любоваться красотой окружающего мира.

Объяснение:

   Иван Саввович Никитин в своем замечательном стихотворении "Утро" подробно описывает пробуждающуюся к теплому весеннему дню природу. Рабочий люд также приступает к своим делам. Наблюдая эту картину, лирический герой восхищается ее гармоничной красотой, успокаивается и призывает читателя приветствовать вместе с ним  каждый новый день, пристально всматриваясь в него. Именно в природе душа находит умиротворение и отдых от забот и  переживаний.

Иван Никитин

        « У т р о »

Звёзды меркнут и гаснут. В огне облака.

Белый пар по лугам расстилается.

По зеркальной воде, по кудрям лозняка

От зари алый свет разливается.

Дремлет чуткий камыш. Тишь — безлюдье вокруг.

Чуть приметна тропинка росистая.

Куст заденешь плечом — на лицо тебе вдруг

С листьев брызнет роса серебристая.

Потянул ветерок, воду морщит-рябит.

Пронеслись утки с шумом и скрылися.

Далеко-далеко колокольчик звенит.

Рыбаки в шалаше пробудилися,

Сняли сети с шестов, вёсла к лодкам несут…

А восток всё горит, разгорается.

Птички солнышка ждут, птички песни поют,

И стоит себе лес, улыбается.

Вот и солнце встаёт, из-за пашен блестит.

За морями ночлег свой покинуло,

На поля, на луга, на макушки ракит

Золотыми потоками хлынуло.

Едет пахарь с сохой, едет — песню поёт,

По плечу молодцу всё тяжёлое…

Не боли ты, душа! Отдохни от забот!

Здравствуй, солнце да утро весёлое!

                     1854 г.

Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин Мартин Боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. Більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. Все це було характерно і для батька Івана Карпенка-Карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може.

Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.

Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.