іде дощ. пелайо з елісендою крабів, які наповзають у будинок. краби не чарівні, а звичайнісінькі, і хвороба у їхньої дитини справжня, з високою температурою. а от янгол, який потрапив до них у двір і борсається великими крилами у багнюці — то вже диво.
і, як виявилося, зовсім не лихо він приніс і не за дитиною їхньою прилетів, щоб забрати її на небеса, а зовсім навпаки — на ранок дитина прокинулася здоровою і веселою. може, завдяки янголу? а може, й ні. пелайо та елісенда цього не знають, та й не дуже переймаються, бо янгол — то для них зайвий клопіт.
мови їхньої янгол не розуміє, та й вигляд має зовсім не янгольський — якийсь беззубий, маленький стариган з облисілою головою. крила, правда, у нього є, і навіть лікар, який оглянув його, здивувався: крила ростуть так органічно в його тілі, що виникає запитання: чому вони не ростуть у людей?
маркес — письменник, для якого чарівне і справжнє, фантастичне і реалістичне, містичне і дійсне, поетичне і прозаїчне є нерозривними.
з якогось іншого світу до людей раптом злітає янгол, а вони ставляться до нього, як до великої курки, ще й поселяють у курнику. за ним, але зиск свій з цього мають. на таку дивину подивитись хоче всяк, і подружжя дуже швидко збагачується — тепер у них двоповерховий будиночок, ферма для кролів, у них є досить грошей.
а може, і янголові щось перепало? дзуськи! янгол ніби й ні до чого! його дзьобають кури, вишукуючи в ньому "космічних паразитів", безбожники у нього камінням, а один "сміливець припалив йому залізякою бік, і очі старого наповнилися слізьми".
оце такі люди. ну, майже як кури, а то й гірше, бо кури хоч тілу янгольському , а люди дошкуляли і фізично, і морально.
то хто ж хворий — янгол, який не може злетіти, чи оці люди, для яких цирковий інтерес, прагнення розваг, жага збагачення перекриває щось вище, більше, цінніше?
думаю, що маркес хоче показати байдужість людини до всього — вона вже звикла до різних див, то й янгол — просто звірина, не більше того.
" і подивився господь бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі" бог насилає потоп на землю, щоб очистити скверну, знищити зло. маркес використовує біблійний варіант: дощ іде вже три доби, і в цей час з'являється постраждалий янгол. якби людина зупинилася і подумала, вона б зрозуміла, що це знак божий, це випробування, послані з небес, щоб установити рівновагу добра і зла, щоб врятувати людей. але не тільки прості люди не мають шанобливості до янгола, не вміють захистити нещасного старого і церковні служителі. крила для них не доказ янгольської приналежності, а от документ, папірець від самого папи міг вирішити усе. але листування "могло б тривати поки світу й сонця"
з весною янгол почав набирати сил, він відроджується, як і земля, стає молодшим, дужим, злітає в небо і покидає цих людей, які так і не змогли, не захотіли знайти з ним спільної мови. на очах у елісенди — сльози, але не від того, що їх покинув янгол, а від того, що вона ріже цибулю. її почуттів не вистачило навіть на такий простий людський вчинок.
маркес символічно, через натяки і алегорію показує єство сучасної людини, яка з усього хоче мати самий тільки зиск і не помічає, що незвичайне, святе, рятівне — поряд.
дуже часто так буває у житті: людина чекає чогось більшого, мріє про краще, і не помічає того, що це "краще" вже є, його тільки потрібно помітити і прийняти.
я думаю, що кожен може у своєму житті віднайти такого втраченого янгола. я через свою дурість втратив друга, бо поряд були ніби і. тепер я розумію свої помилки, і в мене теж часом виступають їй. і вони зовсім не від цибулі
Николенька Иртеньев - мальчик из дворянской семьи, он живет и воспитывается по установленным правилам, дружит с детьми из таких же семей. Он любит своих родителей и гордится ими. Но детские годы Николеньки были беспокойными. Он испытал немало разочарований в окружающих его людях, в том числе и в самых близких для него.
В детстве Николенька особенно стремился к добру, истине, любви и красоте. И источником всего самого прекрасного в эти годы для него была мать. С какой любовью он вспоминает звуки ее голоса, которые были "так сладки и приветливы", нежные прикосновения ее рук, "грустную, очаровательную улыбку". Любовь Николеньки к матери и любовь к Богу "как-то странно сливались в одно чувство", и от этого на душе у него становилось "легко, светло и отрадно", и он начинал мечтать о том, "чтобы дал Бог счастия всем, чтобы все были довольны... ".
Большую роль в духовном развитии мальчика сыграла русская женщина - Наталья Саввишна. "Вся жизнь ее была чистая, бескорыстная любовь и самоотвержение", она привила Николеньке представление о том, что доброта - одно из главных качеств в жизни человека.
Николенька остро чувствует фальшь и обман, казнит себя за то, что и в себе замечает эти качества. Однажды он написал стихи ко дню рождения бабушки, в которых была строка, говорящая, что он любит бабушку, как родную мать. Мать его к тому времени уже умерла, и Николенька рассуждает так: если эта строка искренняя - значит, он перестал любить свою мать; а если он любит свою мать по-прежнему - значит, он допустил фальшь по отношению к бабушке. Мальчик очень терзается этим.
Большое место в повести занимает описание чувства любви к людям, и эта ребенка любить других восхищает Толстого. Но автор в то же время показывает, как мир больших, мир взрослых людей разрушает это чувство. Николенька был привязан к мальчику Сереже Ивину, но не решался сказать ему о своей привязанности, не смел взять его за руку, сказать, как рад его видеть, "не смел даже называть его Сережа, а непременно Сергей", потому что "каждое выражение чувствительности доказывало ребячество и то, что тот, кто позволял себе его, был еще мальчишка". Повзрослев, герой не раз сожалел о том, что в детстве, "не пройдя еще через те горькие испытания, которые доводят взрослых до осторожности и холодности в отношениях", он лишал себя "чистых наслаждений нежной детской привязанности по одному только странному желанию подражать большим".
Отношение Николеньки к Илиньке Грапу раскрывает еще одну черту в его характере, тоже отражающую дурное влияние на него мира "больших". Илинька Грап был из небогатой семьи, он стал предметом насмешек и издевательств со стороны мальчиков круга Николеньки Иртеньева, и Николенька тоже участвовал в этом. Но тут же, как всегда, испытывал чувство стыда и раскаяния. Николенька Иртеньев часто глубоко раскаивается в своих плохих поступках и остро переживает свои неудачи. Это характеризует его как думающего анализировать свое поведение и начинающего взрослеть человека.
Повесть Л. Н. Толстого "Детство" нравится нам потому, что в ней мы наблюдаем за взрослением мальчика, вместе с ним анализируем поступки свои и окружающих, учимся побеждать неправду и не бояться принимать настоящую жизнь такой, какая она есть. "Никто с такой наглядностью и проникновенностью не изобразил сложного процесса формирования духовного мира у ребенка, как это сделал Толстой, - отмечал Б. Бурсов в статье, посвященной автобиографической трилогии Л. Н. Толстого, - в этом бессмертие и художественное величие его повести".
можливо, янголи
(за оповіданням г. маркеса "стариган з крилами")
іде дощ. пелайо з елісендою крабів, які наповзають у будинок. краби не чарівні, а звичайнісінькі, і хвороба у їхньої дитини справжня, з високою температурою. а от янгол, який потрапив до них у двір і борсається великими крилами у багнюці — то вже диво.
і, як виявилося, зовсім не лихо він приніс і не за дитиною їхньою прилетів, щоб забрати її на небеса, а зовсім навпаки — на ранок дитина прокинулася здоровою і веселою. може, завдяки янголу? а може, й ні. пелайо та елісенда цього не знають, та й не дуже переймаються, бо янгол — то для них зайвий клопіт.
мови їхньої янгол не розуміє, та й вигляд має зовсім не янгольський — якийсь беззубий, маленький стариган з облисілою головою. крила, правда, у нього є, і навіть лікар, який оглянув його, здивувався: крила ростуть так органічно в його тілі, що виникає запитання: чому вони не ростуть у людей?
маркес — письменник, для якого чарівне і справжнє, фантастичне і реалістичне, містичне і дійсне, поетичне і прозаїчне є нерозривними.
з якогось іншого світу до людей раптом злітає янгол, а вони ставляться до нього, як до великої курки, ще й поселяють у курнику. за ним, але зиск свій з цього мають. на таку дивину подивитись хоче всяк, і подружжя дуже швидко збагачується — тепер у них двоповерховий будиночок, ферма для кролів, у них є досить грошей.
а може, і янголові щось перепало? дзуськи! янгол ніби й ні до чого! його дзьобають кури, вишукуючи в ньому "космічних паразитів", безбожники у нього камінням, а один "сміливець припалив йому залізякою бік, і очі старого наповнилися слізьми".
оце такі люди. ну, майже як кури, а то й гірше, бо кури хоч тілу янгольському , а люди дошкуляли і фізично, і морально.
то хто ж хворий — янгол, який не може злетіти, чи оці люди, для яких цирковий інтерес, прагнення розваг, жага збагачення перекриває щось вище, більше, цінніше?
думаю, що маркес хоче показати байдужість людини до всього — вона вже звикла до різних див, то й янгол — просто звірина, не більше того.
" і подивився господь бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі" бог насилає потоп на землю, щоб очистити скверну, знищити зло. маркес використовує біблійний варіант: дощ іде вже три доби, і в цей час з'являється постраждалий янгол. якби людина зупинилася і подумала, вона б зрозуміла, що це знак божий, це випробування, послані з небес, щоб установити рівновагу добра і зла, щоб врятувати людей. але не тільки прості люди не мають шанобливості до янгола, не вміють захистити нещасного старого і церковні служителі. крила для них не доказ янгольської приналежності, а от документ, папірець від самого папи міг вирішити усе. але листування "могло б тривати поки світу й сонця"
з весною янгол почав набирати сил, він відроджується, як і земля, стає молодшим, дужим, злітає в небо і покидає цих людей, які так і не змогли, не захотіли знайти з ним спільної мови. на очах у елісенди — сльози, але не від того, що їх покинув янгол, а від того, що вона ріже цибулю. її почуттів не вистачило навіть на такий простий людський вчинок.
маркес символічно, через натяки і алегорію показує єство сучасної людини, яка з усього хоче мати самий тільки зиск і не помічає, що незвичайне, святе, рятівне — поряд.
дуже часто так буває у житті: людина чекає чогось більшого, мріє про краще, і не помічає того, що це "краще" вже є, його тільки потрібно помітити і прийняти.
я думаю, що кожен може у своєму житті віднайти такого втраченого янгола. я через свою дурість втратив друга, бо поряд були ніби і. тепер я розумію свої помилки, і в мене теж часом виступають їй. і вони зовсім не від цибулі
Николенька Иртеньев - мальчик из дворянской семьи, он живет и воспитывается по установленным правилам, дружит с детьми из таких же семей. Он любит своих родителей и гордится ими. Но детские годы Николеньки были беспокойными. Он испытал немало разочарований в окружающих его людях, в том числе и в самых близких для него.
В детстве Николенька особенно стремился к добру, истине, любви и красоте. И источником всего самого прекрасного в эти годы для него была мать. С какой любовью он вспоминает звуки ее голоса, которые были "так сладки и приветливы", нежные прикосновения ее рук, "грустную, очаровательную улыбку". Любовь Николеньки к матери и любовь к Богу "как-то странно сливались в одно чувство", и от этого на душе у него становилось "легко, светло и отрадно", и он начинал мечтать о том, "чтобы дал Бог счастия всем, чтобы все были довольны... ".
Большую роль в духовном развитии мальчика сыграла русская женщина - Наталья Саввишна. "Вся жизнь ее была чистая, бескорыстная любовь и самоотвержение", она привила Николеньке представление о том, что доброта - одно из главных качеств в жизни человека.
Николенька остро чувствует фальшь и обман, казнит себя за то, что и в себе замечает эти качества. Однажды он написал стихи ко дню рождения бабушки, в которых была строка, говорящая, что он любит бабушку, как родную мать. Мать его к тому времени уже умерла, и Николенька рассуждает так: если эта строка искренняя - значит, он перестал любить свою мать; а если он любит свою мать по-прежнему - значит, он допустил фальшь по отношению к бабушке. Мальчик очень терзается этим.
Большое место в повести занимает описание чувства любви к людям, и эта ребенка любить других восхищает Толстого. Но автор в то же время показывает, как мир больших, мир взрослых людей разрушает это чувство. Николенька был привязан к мальчику Сереже Ивину, но не решался сказать ему о своей привязанности, не смел взять его за руку, сказать, как рад его видеть, "не смел даже называть его Сережа, а непременно Сергей", потому что "каждое выражение чувствительности доказывало ребячество и то, что тот, кто позволял себе его, был еще мальчишка". Повзрослев, герой не раз сожалел о том, что в детстве, "не пройдя еще через те горькие испытания, которые доводят взрослых до осторожности и холодности в отношениях", он лишал себя "чистых наслаждений нежной детской привязанности по одному только странному желанию подражать большим".
Отношение Николеньки к Илиньке Грапу раскрывает еще одну черту в его характере, тоже отражающую дурное влияние на него мира "больших". Илинька Грап был из небогатой семьи, он стал предметом насмешек и издевательств со стороны мальчиков круга Николеньки Иртеньева, и Николенька тоже участвовал в этом. Но тут же, как всегда, испытывал чувство стыда и раскаяния. Николенька Иртеньев часто глубоко раскаивается в своих плохих поступках и остро переживает свои неудачи. Это характеризует его как думающего анализировать свое поведение и начинающего взрослеть человека.
Повесть Л. Н. Толстого "Детство" нравится нам потому, что в ней мы наблюдаем за взрослением мальчика, вместе с ним анализируем поступки свои и окружающих, учимся побеждать неправду и не бояться принимать настоящую жизнь такой, какая она есть. "Никто с такой наглядностью и проникновенностью не изобразил сложного процесса формирования духовного мира у ребенка, как это сделал Толстой, - отмечал Б. Бурсов в статье, посвященной автобиографической трилогии Л. Н. Толстого, - в этом бессмертие и художественное величие его повести".