Выберите правильное высказывание к сказке теплый хлеб приведите доказательства
А) Дарить тепло другим – согреваться самому.
Б) Относись к другим так, как ты хотел бы, чтобы относились к тебе.
В) Любовь – единственная вещь, которой невозможно дать слишком много.
Відповідь:
Пояснення:
Іван Франко у своїй історичній повісті "Захар Беркут" змалював життя руського суспільства XIII століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії.
На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.
Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.
Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.
Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.Повість "Захар Беркут" відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: "Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас".
ответ: В декабрьский вечер 1828 г. в Москве, куда снова приехал Пушкин, произошла встреча, роковым образом изменившая весь ход жизни Пушкина: на одном из московских балов поэт увидел шестнадцатилетнюю красавицу – Наталью Гончарову. Красота девушки поразили Пушкина, и он тогда же сказал, что участь его будет навеки связана с нею. П. А. Вяземский, еще не знавший о встрече Пушкина с юной Гончаровой, сразу заметил в нем перемену и писал 9 января 1829 г. А. И. Тургеневу: «Он что-то все время был не совсем по себе. Не умею объяснить, ни угадать, что с ним было... и все не узнавал прежнего Пушкина».
Пушкин после встречи с Натальей Гончаровой уехал 5 или7 января 1829 г. в Старицу, имея в виду позаботиться о выпуске «Полтавы», но в середине марта вновь вернулся в Москву. Он стал бывать в доме Гончаровых, познакомился и с 18-летней сестрой Натальи, Александриной, знавшей наизусть его стихи.
Наталья Гончарова была очень застенчива, держала себя с Пушкиным тихо и робко, и тем еще больше нравилась ему.
Мать, Наталья Ивановна, женщина грубая и своенравная, не очень жаловала Пушкина. Поэт с сомнительной политической репутацией, не располагавший, к тому же, определенным материальным состоянием, не очень импонировал ей в качестве мужа дочери-красавицы. Собственное ее имение было разорено, она нуждалась и рассчитывала найти для дочери лучшую партию. И когда 1 мая 1829 г. Ф. И. Толстой явился в дом Н. И. Гончаровой и от имени Пушкина просил руки ее дочери Натальи Николаевны, Наталья Ивановна ответила уклончиво: дочь еще слишком молода, надо подождать...
Пушкин, получив ответ матери Гончаровой, в тот же день написал ей: «На коленях, проливая слезы благодарности, должен был бы я писать вам теперь, после того, как граф Толстой передал мне ваш ответ: этот ответ – не отказ, вы позволяете мне надеяться... Я сейчас уезжаю и в глубине своей души увожу образ небесного существа, обязанного вам жизнью...». Отправив письмо, Пушкин тут же, не спросив разрешения Бекендорфа, выехал на Кавказ и в Арзрум, где шла война России с Турцией. В действовавшей армии находились тогда брат Пушкина Лев, лицейский товарищ Раевский и декабрист Михаил Пущин.
Объяснение: