Мне очень понравилась повесть А. С. Пушкина «Станционный смотритель», потому что она заставляет задуматься над превратностями человеческой судьбы. Необычность повести заключается не только в неожиданной концовке, но и в том, что в нейнет однозначно положительных или однозначно отрицательных героев.
Дуня Вырина — дочь станционного смотрителя, вокруг ее судьбы развивается весь сюжет. Красивая, хозяйственная, умная, она не может не понравиться. Отец не нарадуется на Дуню, на которой держится все небогатое хозяйство. Но вот в их жизни появляется ротмистр Минский, который, притворившись больным, вводит отца в заблуждение и увозит девушку с собой — в город. Лишь в конце мы узнаем, что Минский был действительно влюблен и имел относительно дочери смотрителя самые серьезные намерения. Однако ротмистр прекрасно понимал, что Самсон Вырин, умудренный жизненным опытом, ни за что не поверил бы в их серьезность.
Нечестно, мне кажется, поступила Дуня. Несколько лет живя в богатстве и роскоши, она даже весточки не прислала своему страдающему от тоски и одиночества отцу. Может, девушка хотела позабыть о жизни? Или Минский, за которого она вышла замуж, запрещал ей? Мы этого никогда не узнаем. Однако связь Дуни с отцом, вероятно, была слишком велика, потому что спустя годы, молодая барыня все-таки приехала в родные места. Но было уже поздно, потому что Самсон Вырин умер.
И все же судьба Дуни кажется мне драматичной, потому что не каждый, наверное, сможет выдержать и принять такие перемены в своей жизни, когда за каждым поворотом тебя ждет неизвестность.
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю.
Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
Дуня Вырина — дочь станционного смотрителя, вокруг ее судьбы развивается весь сюжет. Красивая, хозяйственная, умная, она не может не понравиться. Отец не нарадуется на Дуню, на которой держится все небогатое хозяйство. Но вот в их жизни появляется ротмистр Минский, который, притворившись больным, вводит отца в заблуждение и увозит девушку с собой — в город. Лишь в конце мы узнаем, что Минский был действительно влюблен и имел относительно дочери смотрителя самые серьезные намерения. Однако ротмистр прекрасно понимал, что Самсон Вырин, умудренный жизненным опытом, ни за что не поверил бы в их серьезность.
Нечестно, мне кажется, поступила Дуня. Несколько лет живя в богатстве и роскоши, она даже весточки не прислала своему страдающему от тоски и одиночества отцу. Может, девушка хотела позабыть о жизни? Или Минский, за которого она вышла замуж, запрещал ей? Мы этого никогда не узнаем. Однако связь Дуни с отцом, вероятно, была слишком велика, потому что спустя годы, молодая барыня все-таки приехала в родные места. Но было уже поздно, потому что Самсон Вырин умер.
И все же судьба Дуни кажется мне драматичной, потому что не каждый, наверное, сможет выдержать и принять такие перемены в своей жизни, когда за каждым поворотом тебя ждет неизвестность.
ответ: Если это твір,то вот
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю.
Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.