В семье богатых помещиков родился слепой мальчик Петрусь. Мать очень любила и баловала его. Воспитанием мальчика занимался его дядя Максим. Приобщение Петра к музыке началось с его общения с Иоахимом – конюхом, великолепно умеющим играть на дудке и петь народные песни, которые очень нравились слепому мальчику.
Когда мама мальчика заметила его интерес к музыке, она привезла в дом пианино и стала приобщать его к игре на инструменте.
Однажды в монастыре Петрусь познакомился с другими слепыми юношами, он осознает полноту своего несчастья, но дядя не дает ему упасть духом, и вместе с другими слепцами Петрусь отправляется в странствие. Возвращается он совсем другим человеком, познав мир во всем его многообразии. Единственным другом Петруся была Эвелина, на которой он и женился. Все это время он занимался музыкой, брал уроки у знаменитого музыканта, и через три года сам стал талантливым музыкантом и выступал на площадях, радуя людей своим искусством. Дядя Максим понимает, что он не зря прожил свою жизнь и сумел вырастить из Петруся достойного уважения человека.
За вікном багато снігу і метушні. Люди ідуть, біжать, весь час кудись по спішають. Намагаючись бути в ритмі життя, вони так швидко втрачають ритм серця, закопуючи в собі теплі почуття, і ховаючи себе за теплими шарфами.
Ви колись бачили, дитину яка помирає на очах матері від невиліковної хвороби, ви бачіли стару матір, яка тримається за останню ниточку життя, щоб востаннє побачити свого сина, який обіцяє з'явитись з дня на день, прийти до матері, але час іде і син не поспішає, ви бачили як на руках помирає кохання всього життя. В такі моменти сльози та молитви вже не допомагають, в такі моменти вже не віриться в чудо. Саме тоді і розуміється весь сенс життя людини-найбільшого скарбу який дається кожному. Проте цей скарб у кожного різний, у когось це мильна бульбашка, яка може зникнути у будь-яку мить, у когось міцна фортеця, яку дуже важко розбити, а хтось взагалі не вважає це скарбом і величезним подарунком.
Берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перематати назад, видалити чи повернути коли втратив. Життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. Жити- замало, потрбіно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. Останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. Нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати.
Просто пам'ятаймо! Життя прекрасне-це не банальність! Людське життя найбільший скарб-не затерта фраза! А любов в житті це щастя, і за все це слід боротись!
В семье богатых помещиков родился слепой мальчик Петрусь. Мать очень любила и баловала его. Воспитанием мальчика занимался его дядя Максим. Приобщение Петра к музыке началось с его общения с Иоахимом – конюхом, великолепно умеющим играть на дудке и петь народные песни, которые очень нравились слепому мальчику.
Когда мама мальчика заметила его интерес к музыке, она привезла в дом пианино и стала приобщать его к игре на инструменте.
Однажды в монастыре Петрусь познакомился с другими слепыми юношами, он осознает полноту своего несчастья, но дядя не дает ему упасть духом, и вместе с другими слепцами Петрусь отправляется в странствие. Возвращается он совсем другим человеком, познав мир во всем его многообразии. Единственным другом Петруся была Эвелина, на которой он и женился. Все это время он занимался музыкой, брал уроки у знаменитого музыканта, и через три года сам стал талантливым музыкантом и выступал на площадях, радуя людей своим искусством.
Дядя Максим понимает, что он не зря прожил свою жизнь и сумел вырастить из Петруся достойного уважения человека.
За вікном багато снігу і метушні. Люди ідуть, біжать, весь час кудись по спішають. Намагаючись бути в ритмі життя, вони так швидко втрачають ритм серця, закопуючи в собі теплі почуття, і ховаючи себе за теплими шарфами.
Ви колись бачили, дитину яка помирає на очах матері від невиліковної хвороби, ви бачіли стару матір, яка тримається за останню ниточку життя, щоб востаннє побачити свого сина, який обіцяє з'явитись з дня на день, прийти до матері, але час іде і син не поспішає, ви бачили як на руках помирає кохання всього життя. В такі моменти сльози та молитви вже не допомагають, в такі моменти вже не віриться в чудо. Саме тоді і розуміється весь сенс життя людини-найбільшого скарбу який дається кожному. Проте цей скарб у кожного різний, у когось це мильна бульбашка, яка може зникнути у будь-яку мить, у когось міцна фортеця, яку дуже важко розбити, а хтось взагалі не вважає це скарбом і величезним подарунком.
Берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перематати назад, видалити чи повернути коли втратив. Життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. Жити- замало, потрбіно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. Останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. Нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати.
Просто пам'ятаймо! Життя прекрасне-це не банальність! Людське життя найбільший скарб-не затерта фраза! А любов в житті це щастя, і за все це слід боротись!