Песнь о Роланде 1. Историческая основа. В 778 году Карл Великий возвращался после похода в Испанию. Войска продвигались через Пиренейские ущелья, и ночью арьергард Карла был атакован басками. В ночной стычке погиб Хруодланд, начальник Бретонской марки (пограничной полосы между Францией и островом Бретань). 2. Существует 9 списков песни, самый знаменитый из которых Оксфордский, найденный в Оксфордской библиотеке. До нас дошли 289 неточных строф – лэсс, или тирад. В одной тираде от 7 до 17 стихов в строфе, всего 4002. Стихи соединены ассонансами. Текст «Песни» записан примерно в 1170г. В Англии на родном для англо-нормандского придворного общества старофранцузском языке. Время создания «Песни» установить трудно, поэтому существует несколько версий даты создания: 1) IX век, когда происходили события 2) XI век, когда французы участвовали в «очищении» Пиреней от мавров 3) XII век, когда популярен был мотив борьбы с сарацинами Любопытный факт: в 1066 году англосаксов разбили нормандцы. Во время сражения менестрель Тайлефер скакал во главе нормандской конницы и распевал «Песнь о Роланде». Это повысило боевой дух воинов, которые наголову разбили врага. 3. Сюжет выстроен на двух темах: а) борьба против сарацин; б) феодальная месть. «Песнь о Роланде» собрала вместе героев нескольких народных сказаний и жест (от франц. geste – деяние): 1) Королевская жеста – Карл Великий борется с врагами, защищает церкви и государства. Борьба с сарацинами в Испании – центральная тема старофранцузского эпоса. 2) Жесты Гарена де Монглана о преданных воинах, беззаветно любящих свою Родину. Всего было 7 или 8 поколений героев. 3) Жеста Доона де Мойанса 4) Локальные жесты 5) Циклы сказаний о крестовых походах Жонглёры перерабатывали, видоизменяли, а порой и сочиняли поэмы о героях. С XII века наметилась тенденция объединить все существующие песни к трём циклам «Песнь» опирается на память о героическом и на исторический опыт: от хроник о крестовых походах остались названия племён и их количество, быт того времени. «Chansons de geste» - эпические поэмы средневековой французской литературы. 4. Композиция: 1) Посольство Бланкандрина и предательство Гунелона 2) Бой в Ронсевале, смерть Роланда 3) Месть Карла 4) Судебный процесс, смерть Гунелона 5. Герои «Песни о Роланде» 1) Роланд «весел лицом и красив станом». Лучший рыцарь Карла, требует беспощадной войны до победного конца. В мирный час является перед Карлом «в броне», умирая ложится лицом к стране врага – пусть все знают, что он умер победителем и поле боя осталось за ним. Оливье говорит Роланду: «Очень горяч и горделив ваш норов». Роланд считал трусостью отступление, в нём нет стратегического мышления военачальника и полководца, он, скорее, отважный воин – из-за его ошибки, гордости погибло двадцатитысячное войско. «Франки падут и я тому виной», - раскаивается Роланд и всё-таки трубит в рог. Он испытывает трагическое чувство вины за погибших воинов: «Коль не убьют, от горя я изною». Роланд несдержан, вспыльчив и непредсказуем: когда ему предлагают должность начальника арьергарда, он сначала говорит с Гунелоном вежливо, а заканчивает: «Негодяй! Худородный мерзавец!» Он преданный вассал, честолюбивый рыцарь («песни дурной пускай о нас не сложат») 2) Оливье. Вдумчивый, осторожный, с чувством ответственности за жизнь своих бойцов. Разгневан на Роланда за излишнюю самоуверенность, потому упрекает Роланда за то, что тот не трубит и отбирает своё согласие на брак Роланда и Альды – сестры Оливье. 3) Турпин – средневековый церковник, взявшийся за оружие. К авторитетному мнению Турпина прислушиваются и воины, и Оливье, и Роланд, вздумавшие среди боя перекоряться о чести и обязанностях вассалов. 4) Карл – справедливый мудрый монарх, хранитель страны. Ему двести лет. Карл объединил всю Европу и покорил Англию (хотя этого не было в действительности). Карл – нежный родственник и ценящий верную вассальную службу сеньор. 5) Гунелон «лицом румян и вид имеет бравый», «челом красив, широк и статен в бёдрах». Коварный, заносчивый, мстительный. Единственный, кто не хотел быть послом в Сарагосу. Однако он мстит только Роланду, не забывает о вассальной преданности королю – во дворце Марсилия готов умереть за Карла. 6) Брамимонда – жена Марсилия, горько оплакивает неудачи своего мужа, она признаёт превосходство христианства над язычеством и магометанством. 7) Альда умирает при известии о смерти Роланда.
Твір "Майстер і Маргарита" Михайло Булгаков писав більше десяти років, декілька разів змінював задум, але відомо, що в першому варіанті в центрі роману був Воланд — уособлення містичного шару твору.
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.
1. Историческая основа. В 778 году Карл Великий возвращался после похода в Испанию. Войска продвигались через Пиренейские ущелья, и ночью арьергард Карла был атакован басками. В ночной стычке погиб Хруодланд, начальник Бретонской марки (пограничной полосы между Францией и островом Бретань).
2. Существует 9 списков песни, самый знаменитый из которых Оксфордский, найденный в Оксфордской библиотеке. До нас дошли 289 неточных строф – лэсс, или тирад. В одной тираде от 7 до 17 стихов в строфе, всего 4002. Стихи соединены ассонансами. Текст «Песни» записан примерно в 1170г. В Англии на родном для англо-нормандского придворного общества старофранцузском языке.
Время создания «Песни» установить трудно, поэтому существует несколько версий даты создания:
1) IX век, когда происходили события
2) XI век, когда французы участвовали в «очищении» Пиреней от мавров
3) XII век, когда популярен был мотив борьбы с сарацинами
Любопытный факт: в 1066 году англосаксов разбили нормандцы. Во время сражения менестрель Тайлефер скакал во главе нормандской конницы и распевал «Песнь о Роланде». Это повысило боевой дух воинов, которые наголову разбили врага.
3. Сюжет выстроен на двух темах: а) борьба против сарацин; б) феодальная месть.
«Песнь о Роланде» собрала вместе героев нескольких народных сказаний и жест (от франц. geste – деяние):
1) Королевская жеста – Карл Великий борется с врагами, защищает церкви и государства. Борьба с сарацинами в Испании – центральная тема старофранцузского эпоса.
2) Жесты Гарена де Монглана о преданных воинах, беззаветно любящих свою Родину. Всего было 7 или 8 поколений героев.
3) Жеста Доона де Мойанса
4) Локальные жесты
5) Циклы сказаний о крестовых походах
Жонглёры перерабатывали, видоизменяли, а порой и сочиняли поэмы о героях. С XII века наметилась тенденция объединить все существующие песни к трём циклам
«Песнь» опирается на память о героическом и на исторический опыт: от хроник о крестовых походах остались названия племён и их количество, быт того времени.
«Chansons de geste» - эпические поэмы средневековой французской литературы.
4. Композиция:
1) Посольство Бланкандрина и предательство Гунелона
2) Бой в Ронсевале, смерть Роланда
3) Месть Карла
4) Судебный процесс, смерть Гунелона
5. Герои «Песни о Роланде»
1) Роланд «весел лицом и красив станом». Лучший рыцарь Карла, требует беспощадной войны до победного конца. В мирный час является перед Карлом «в броне», умирая ложится лицом к стране врага – пусть все знают, что он умер победителем и поле боя осталось за ним. Оливье говорит Роланду: «Очень горяч и горделив ваш норов». Роланд считал трусостью отступление, в нём нет стратегического мышления военачальника и полководца, он, скорее, отважный воин – из-за его ошибки, гордости погибло двадцатитысячное войско. «Франки падут и я тому виной», - раскаивается Роланд и всё-таки трубит в рог. Он испытывает трагическое чувство вины за погибших воинов: «Коль не убьют, от горя я изною». Роланд несдержан, вспыльчив и непредсказуем: когда ему предлагают должность начальника арьергарда, он сначала говорит с Гунелоном вежливо, а заканчивает: «Негодяй! Худородный мерзавец!» Он преданный вассал, честолюбивый рыцарь («песни дурной пускай о нас не сложат»)
2) Оливье. Вдумчивый, осторожный, с чувством ответственности за жизнь своих бойцов. Разгневан на Роланда за излишнюю самоуверенность, потому упрекает Роланда за то, что тот не трубит и отбирает своё согласие на брак Роланда и Альды – сестры Оливье.
3) Турпин – средневековый церковник, взявшийся за оружие. К авторитетному мнению Турпина прислушиваются и воины, и Оливье, и Роланд, вздумавшие среди боя перекоряться о чести и обязанностях вассалов.
4) Карл – справедливый мудрый монарх, хранитель страны. Ему двести лет. Карл объединил всю Европу и покорил Англию (хотя этого не было в действительности). Карл – нежный родственник и ценящий верную вассальную службу сеньор.
5) Гунелон «лицом румян и вид имеет бравый», «челом красив, широк и статен в бёдрах». Коварный, заносчивый, мстительный. Единственный, кто не хотел быть послом в Сарагосу. Однако он мстит только Роланду, не забывает о вассальной преданности королю – во дворце Марсилия готов умереть за Карла.
6) Брамимонда – жена Марсилия, горько оплакивает неудачи своего мужа, она признаёт превосходство христианства над язычеством и магометанством.
7) Альда умирает при известии о смерти Роланда.
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.