Выпишите из текста примеры метафоры, эпитета, олицетворения. Какова идея этого произведения? Текст песни
Как по Волге-Матушке, по реке-кормилице,
Все суда с товарами, струги да ладьи.
И не надорвалася, и не притомилася -
Ноша не тяжелая, корабли свои.
Вниз по Волге плавая, прохожу пороги я
И гляжу на правые берега пологие.
Там камыш шевелится, поперек ломается,
Справа берег стелется, слева - поднимается.
Волга песни слышала хлеще, чем "Дубинушка",
В ней вода исхлестана пулями врагов.
И плыла по матушке наша кровь-кровинушка,
Стыла бурой пеною возле берегов.
Долго в воды пресные лились слезы строгие.
Берега отвесные, берега пологие,
Плакали, измызганы острыми подковами,
Но теперь зализаны злые раны волнами.
Что-то с вами сделалось, города старинные -
Там, где стены древние, на холмах кремли,
Словно пробудилися молодцы былинные
И, числом несметные, встали из земли.
Лапами грабастая, корабли стараются,
Тянут баржи с Каспия, тянут-надрываются,
Тянут, не оглянутся, и на версты многие
За крутыми тянутся берега пологие.
Комедия Н. В. Гоголя «Ревизор» приобрела общественно-важное значение. Автор критиковал и высмеивал пороки и недостатки царской России. Местом действия в произведении Гоголь избирает маленький провинциальный городок, от которого «хоть три года скачи, ни до какого государства не доедешь» . Героями пьесы автор комедии делает городских чиновников и Хлестакова в том числе. Разница между ними и Хлестаковым лишь в том, что он откровенно глуп и лишен даже практической сметки. В каждом из персонажей есть что-то от хлестаковщины. Черты Хлестакова присущи каждому человеку в той или иной степени, поэтому Хлестаков является главным героем.
Все герои пьесы вызывают грустную улыбку. Самым ярким примером служат мечты городничего, который, мечтая о будущей жизни, видит себя в качестве тестя великого человека: «… Поедешь куда-нибудь – фельдъегеря и адъютанты поскачут везде… Хе, хе, хе, вот что, канальство, заманчиво! »
Всмомним, как при виде тарелки супа Хлестаков забывает о том, как минуту назад унижался и выпрашивал еду. Теперь он представляет себя в роли важного господина и изображает его.
Представления Хлестакова и Сквозник-Дмухановского о шикарной жизни в основном совпадают.
Ведь хлестаковские «тридцать пять тысяч одних курьеров» ничем не отличаются от фельдъегерей и адъютантов, которые в мечтах городничего «поскачут везде» . И, главное, Сквозник-Дмухановский также рад унизить мелкую сошку городничего, представив себя генералом.
К чему же приводят эти мечты? Что Гоголь хочет показать этим?
В этих героях писатель отражает ничтожество, грандиозные претензии и внутреннюю пустоту своих героев. Вот почему жизнь эпохи отразилась в «Ревизоре» с огромной силой, а образы комедии Гоголя позволяют яснее понять социальные явления того времени.
Вільям Шекспір — геніальний поет та драматург епохи Відродження. У його комедіях, трагедіях відобразилися не тільки проблеми, притаманні часу, особливо актуальні для людини Ренесансу, а й проблеми загальнолюдські. На мою думку, для глибшого розуміння творів Шекспіра необхідно почати зі психологічних та світоглядних особливостей епохи, у яку він жив та творив свої драми. «Світ розхитався», — сказано в «Гамлеті». І справді, це був період формування принципово нового ставлення людини до життя та до самої себе. Згадаймо деякі факти з історії літератури: ми добре пам’ятаємо, як страждали герої античної літератури, підкорені долі, фатуму, позбавлені вільного вибору. Так само підкорялися певним межам і герої Середньовіччя: жорсткі правила етикету, жорстка регламентація усього життя, беззаперечне підкорення будь-яким догмам релігії.
У часи Ренесансу людина опиняється у принципово новому становищі: вона стає «міроїс усіх речей» (нехай цей вислів і було сформульовано за античності, але за часів Відродження він по-справжньому втілився в життя). Людина отримує право вибору… Здавалося б, це воля? Свобода вибору і є та сама омріяна свобода особистості, свобода духовна! Але ж найчастіше цей вибір і ставав тягарем, що важким каменем лягав на душу, під тиском якого ламалися долі, не витримавши відповідальності за власний вибір, заплутавшись у власних сумнівах та побоюваннях. Ало не тільки свобода вибору тисне на ренесансну людину: світ не просто хитається, він трагічно розколюється навпіл. На ідеальне та дійсне, і цей ідеал видається недосяжним, настільки недосяжним порівняно з жорстокою дійсністю, сповненою брехні та зрадництва, що можна й впасти у відчай…
Готуючись до написання цього твору, я довго розмірковував над образом Гамлета. І щоразу я не міг дібрати потрібних слів, аби схарактеризувати його образ. А ще — ловив себе на думці, що сприймаю цього літературного персонажа як людину, яка дійсно колись жила…
Гамлет видається мені настільки складним, багаторівневим образом, що важко дати бодай одну однозначну характеристику. У жодному разі його вагання, його сумніви не здаються мені ознакою слабкості (таку думку висловив дехто з моїх однокласників). Навпаки: сумніви Гамлета, його душевні вагання, на мою думку, є показником гострого розуму та високих моральних принципів.
За часів античності доля людини, на думку самої ж людини, була визначена наперед. Це позбавляло вибору, але ж знімало відповідальність. Якби хтось, окрім Гамлета міг дати йому відповідь: «Бути чи не бути?» Цей монолог став шедевром світової літератури, і не тільки літератури — філософії. Гамлет весь час шукає відповідь на це питання, бо в ньому — саме світосприйняття людини, її життєва позиція. «Світ розхитався», і Гамлет вважає своєю місією поновити рівновагу, але хіба може він, одна людина, з цим впоратися? Це завдання по-справжньому непросте, але ж і не втручатись у світову боротьбу добра і зла він не може.
Трагедія Гамлета не стільки в тому, що він поставив собі недосяжні цілі, а в тому, що не будь-який б їх досягнення видається йому чесним. Гамлет не вбиває свого лютого ворога під час його молитви, і ми розуміємо, що змінити світ, перемогти зло іншим злом — неприпустимо для Гамлета. Він вагається між дією та рефлексією, боїться вчинити неправильно, допоки він не збагнув механізмів, які лежать в основі світобудови, але ж хіба можливо їх зрозуміти? Але й бездієвість пригнічує Гамлета… Мені здається, що навіть уважний читач не зрозуміє цю складну постать до кінця, не можна одразу сприйняти усі проблеми, покладені автором в основу цього образу.
Існують книги, які можна перечитувати багато разів, щоразу відкриваючи для себе щось нове, дивуючись із власної неуважності. Мені здається, що «Гамлет» є саме таким твором. Прикро, що я так і не зміг до кінця зрозуміти образ Гамлета… Я постійно повертаюсь до тексту, — може, я випустив щось: якусь важливу думку, якусь деталь?
Образ Гамлета — втілення філософських шукань усього людства. Як на мене, неможливо розв’язати усі питання, поставлені Гамлетом не те що в одному учнівському творі, а й протягом цілого життя. Я можу хіба що окреслити їх, сформулювати вже не метафорично, а прямо, аби шукати відповіді потім, протягом, можливо, багатьох років…