Заканчиваются «Темные аллеи» (в кратком содержании это нельзя не отметить) тем, что Клим рассуждает о том, что значение грамотного распоряжения временем и деньгами много стоит. Николай Алексеевич прервал его и попросил ехать быстрее, дабы не опоздать на поезд. После этого он снова вернулся к своим размышлениям о Надежде. Минуты с ней казались уже не просто лучшими, а наполненными своеобразной магией. Ему вспомнились стихи, которые он читал молодой девушке. После этого в уме начали возникать картины о том, что могло быть, если бы тогда герой не бросил возлюбленную. Сначала это казалось вздором, но позже ему удалось вообразить Надежду в роли своей жены. Она бы стала матерью его детей и жила бы в петербургском доме. Подобные мысли заставили его раскачивать головой в разные стороны, на чем и заканчивается повествование. Автор снова оставил место читателю для собственных размышлений о судьбе двух персонажей, их поступках и жизненном пути.
Генріх Белль — відомий письменник повоєнної Німеччини — народився і виріс у місті Кельні в родині робітника. Батьки були глибоко віруючими людьми і виховували у своїх дітях християнську мораль, благочестя. І тому не дивно, що майбутній письменник свого часу не вступив до молодіжної нацистської організації "Гітлерюгенд" і відмовився піти добровольцем на фронт. Батько Генріха був простим солдатом у роки Першої світової війни, бачив багато страхіть, не любив згадувати ті часи і виховував у дітей любов до ближнього, неприйняття вбивства у будь-якому вигляді. Та це не врятувало Генріха Белля від мобілізації. Довгі шість років він воював на фронтах Другої світової війни, в тому числі й на Східному фронті. Влітку 1943 року він опинився в Україні. Назви українських міст і сіл назавжди закарбувалися в пам'яті письменника.
Чотири рази Белль був поранений, потім здався у полон американцям, де й зустрів звістку про закінчення війни.
Тема війни стала провідною у творчості письменника. Його твори сповнені роздумів про добро і зло, гуманізм і варварство. Оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." — це розповідь про зловорожу сутність війни, яка калічить молоде покоління, вбиває віру людини в добро й справедливість.
Тяжко пораненого молодого бійця несуть у імпровізований шпиталь, який розміщений у напівзруйнованій будівлі школи. Там колись навчалися діти. У нього все болить — "голова, руки, ноги, й серце калаталось, мов несамовите". "Тхнуло йодом, калом, марлею і тютюном". Він кричав від страшного болю, і йому здавалося, що криком він заглушає цей біль. Молодий солдат не пам'ятав, куди його поранено, "спробував посовати руками, але відчув такий біль, що знову закричав". Коли його поклали на операційний стіл і розмотали забинтовані руки й ноги, молодий солдат трохи підвівся і встиг помітити, що в нього немає обох рук і правої ноги. Ледь не в останню мить перед тим, як втратити свідомість, він зрозумів, що шпиталь, куди його привезли, розміщений у рідній школі, а на дошці, яку закривала міцна фігура санітара, залишився напис, що він зробив власною рукою всього три місяці тому.
Ему вспомнились стихи, которые он читал молодой девушке. После этого в уме начали возникать картины о том, что могло быть, если бы тогда герой не бросил возлюбленную. Сначала это казалось вздором, но позже ему удалось вообразить Надежду в роли своей жены. Она бы стала матерью его детей и жила бы в петербургском доме. Подобные мысли заставили его раскачивать головой в разные стороны, на чем и заканчивается повествование. Автор снова оставил место читателю для собственных размышлений о судьбе двух персонажей, их поступках и жизненном пути.
Генріх Белль — відомий письменник повоєнної Німеччини — народився і виріс у місті Кельні в родині робітника. Батьки були глибоко віруючими людьми і виховували у своїх дітях християнську мораль, благочестя. І тому не дивно, що майбутній письменник свого часу не вступив до молодіжної нацистської організації "Гітлерюгенд" і відмовився піти добровольцем на фронт. Батько Генріха був простим солдатом у роки Першої світової війни, бачив багато страхіть, не любив згадувати ті часи і виховував у дітей любов до ближнього, неприйняття вбивства у будь-якому вигляді. Та це не врятувало Генріха Белля від мобілізації. Довгі шість років він воював на фронтах Другої світової війни, в тому числі й на Східному фронті. Влітку 1943 року він опинився в Україні. Назви українських міст і сіл назавжди закарбувалися в пам'яті письменника.
Чотири рази Белль був поранений, потім здався у полон американцям, де й зустрів звістку про закінчення війни.
Тема війни стала провідною у творчості письменника. Його твори сповнені роздумів про добро і зло, гуманізм і варварство. Оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." — це розповідь про зловорожу сутність війни, яка калічить молоде покоління, вбиває віру людини в добро й справедливість.
Тяжко пораненого молодого бійця несуть у імпровізований шпиталь, який розміщений у напівзруйнованій будівлі школи. Там колись навчалися діти. У нього все болить — "голова, руки, ноги, й серце калаталось, мов несамовите". "Тхнуло йодом, калом, марлею і тютюном". Він кричав від страшного болю, і йому здавалося, що криком він заглушає цей біль. Молодий солдат не пам'ятав, куди його поранено, "спробував посовати руками, але відчув такий біль, що знову закричав". Коли його поклали на операційний стіл і розмотали забинтовані руки й ноги, молодий солдат трохи підвівся і встиг помітити, що в нього немає обох рук і правої ноги. Ледь не в останню мить перед тим, як втратити свідомість, він зрозумів, що шпиталь, куди його привезли, розміщений у рідній школі, а на дошці, яку закривала міцна фігура санітара, залишився напис, що він зробив власною рукою всього три місяці тому.
Объяснение: