Я не знаю кто меня спрашивал кидаю Катерина Петровна, бабушка Васи - главного героя рассказа Виктора Астафьева "Конь с розовой гривой" - очень интересный, своеобразный персонаж. Поскольку действие рассказа происходит в глухой сибирской деревне, в речи Катерины Петровны довольно много необычных слов - устаревших Например, она говорит «батюшко», «дитятко», «заполошная», «чумовая», «чучело безглазое».
Катерина Петровна – очень эмоциональная женщина. Она любит поговорить, к тому же часто говорит громко и эмоционально ("гремит", как называет это автор). В ее речи много восклицательных предложений, например: «Сосчитать ведь надо! Мне рупь! Другому рупь!»
Бабушка – главная в доме, привыкла всем указывать, кому что делать. Хотя Катерина Петровна кажется иногда строгой («Нечего куски выглядывать! Я всё вижу!») но она любит внука и очень заботится о нем.
я прочитав багато народних дум, але найбільше мені ті, в яких прославлено воїнів-козаків, захисників своєї вітчизни. це думи про козака голоту, а також самійла кішку. мене захоплює весела вдача та сміливість козака голоти, який не боїться гуляти полем килійським поблизу татарського міста килій та перемагає у битві татарина.
мені дуже подобається самійло кішка. цей розумний і хоробрий козак має справжні риси воєначальника. він наперед передбачає вчинки ворогів. і завдяки цьому ним організовано повстання на галері та набіг козаків на турків-яничар у козлові.
мені хотілося б, щоб для цих героїв здійснилися останні слова самійла кішки:
слава не умре, не поляже! буде слава славнапоміж козаками,поміж друзями,поміж рицарями,поміж добрими