Колись давно жив один єпископ Кентерберійський, звали його Дунстан. Був він не тільки щирим вірянином, але й славився як майстерний коваль. Якось увечері до нього в кузню прийшов сам Сатана і став просити коваля підкувати йому копито. Дунстан трохи здивувався такому візиту, проте погодився узятися за справу за умови, що Сатана дозволить прикувати себе до стінки. Він пояснив непроханому гостю, що ці запобіжні заходи потрібні, бо процедура дуже болюча і коваль побоюється, щоб у процесі Сатана не вдарив його копитом. Діставши від нечистого згоду, Дунстан узявся за справу й незабаром нова підкова була готова. Вона чудово підходила до копита, і ковалеві залишалося тільки приладнати про те, щоб усе пройшло добре, він почав забивати перший цвях у копито. І тут Сатана завив від пекельного болю, адже будь-яка справа, благословенна молитвою, була для нього нестерпною. Відчуваючи жахливі муки, Сатана просив Дунстана відпустити його, залишивши справу незавершеною. Однак коваль, побоюючись, що про нього піде погана слава, не послухався та став стукати по цвяху з новою силою. Диявол завив так, що затремтіли стіни. Він знову почав просити коваля відпустити його, обіцяючи виконати будь-яке бажання. Дунстан подумав і взяв із Сатани обіцянку, що той ніколи не зайде в будинок, на дверях якого висітиме підкова. Відтоді вважається, що нечиста сила не тільки обходить оселі ковалів, але й не сунеться в будинки, у яких над дверима висить підкова.
