Каждый год наша страна отмечает очередную мирную весну, но время, фронтовые раны и болезни неумолимы. Из каждых 100 победителей в живых осталось сегодня лишь двое. И эта печальная статистика заставляет нас, всех тех, кто родился после победы, с особым почетом, заботой и вниманием относиться к каждому ветерану Великой Отечественной войны. Каждый год в эти дни объявляется минута молчания, трижды звучат залпы военного салюта, и все мы в эту минуту думаем о своем, а по сути — об одном и том же: мысленно вспоминаем своих дедов и прадедов, которые на полях сражений отдали жизни ради победы, ради нашей жизни и нашего будущего.
Память о предках — не только исторических, но и непосредственных представителях наших семей — составляет главное богатство нашей души. Ведь для того, чтобы мы сейчас жили и были такими, какие мы есть, многие поколения людей создавали наше общество, делали жизнь такой, какой увидели ее мы. Да и в нас самих — прямое продолжение нравственных, культурных, исторических ценностей дедов и прадедов. Память об ушедших священна: «Под каждой могильной плитой — мировая история», — как говорил Г. Гейне. Героизм воинов Второй мировой войны... Мы не может знать всех поименно, но разве в имени дело? То, что свершили эти люди, не нуждается в комментариях.
Даже не зная имен, мы вспоминаем о них добрым словом, и не случайно самое большое количество цветов — свидетельство памяти народной и преклонения — именно у Могилы Неизвестного солдата. И горит Вечный огонь, подтверждая: «Имя твое — неизвестно, подвиг твой — бессмертен!» Все они воевали не за собственное благополучие, воевали за свободу Родины, боролись за независимость народа. Потому и бессмертны они. Ведь человек жив до тех пор, пока о нем помнят.
У ХІХ ст. українські землі знаходилися у складі двох імперій – Російської й Австрійської. У складі Росії було створено дев’ять губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. На них проживало понад 8 млн. людей, здебільшого українців і росіян. Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були у складі Австрійської імперії Габсбургів. Чисельність населення зазначених регіонів дорівнювала 3,5 млн. людей. За національним складом це були українці (русини), поляки, мадяри, валахи (молдавани). Соціально-економічне становище українців, особливо селян у обох імперіях було економічно важким, але суттєво відрізнялося. Для австрійців і поляків українці були чужими за культурою вірою і звичаями, їх слід було онімечити та полонізувати. У Росії кріпосницький гніт мало чим відрізнявся від рабства, але українці тут вважалися руськими, частиною єдиного народу.
Память о предках — не только исторических, но и непосредственных представителях наших семей — составляет главное богатство нашей души. Ведь для того, чтобы мы сейчас жили и были такими, какие мы есть, многие поколения людей создавали наше общество, делали жизнь такой, какой увидели ее мы. Да и в нас самих — прямое продолжение нравственных, культурных, исторических ценностей дедов и прадедов. Память об ушедших священна: «Под каждой могильной плитой — мировая история», — как говорил Г. Гейне. Героизм воинов Второй мировой войны... Мы не может знать всех поименно, но разве в имени дело? То, что свершили эти люди, не нуждается в комментариях.
Даже не зная имен, мы вспоминаем о них добрым словом, и не случайно самое большое количество цветов — свидетельство памяти народной и преклонения — именно у Могилы Неизвестного солдата. И горит Вечный огонь, подтверждая: «Имя твое — неизвестно, подвиг твой — бессмертен!» Все они воевали не за собственное благополучие, воевали за свободу Родины, боролись за независимость народа. Потому и бессмертны они. Ведь человек жив до тех пор, пока о нем помнят.
У ХІХ ст. українські землі знаходилися у складі двох імперій – Російської й Австрійської. У складі Росії було створено дев’ять губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. На них проживало понад 8 млн. людей, здебільшого українців і росіян. Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були у складі Австрійської імперії Габсбургів. Чисельність населення зазначених регіонів дорівнювала 3,5 млн. людей. За національним складом це були українці (русини), поляки, мадяри, валахи (молдавани). Соціально-економічне становище українців, особливо селян у обох імперіях було економічно важким, але суттєво відрізнялося. Для австрійців і поляків українці були чужими за культурою вірою і звичаями, їх слід було онімечити та полонізувати. У Росії кріпосницький гніт мало чим відрізнявся від рабства, але українці тут вважалися руськими, частиною єдиного народу.