ОСНОВНА ПРОБЛЕМАТИКА НОВЕЛИ ПЕРЕВТIЛЕННЯ
Можна стверджувати, що головне у новелi не сам процес перевтiлення, а
те, як до цього ставляться люди. Рiднi спочатку стурбованi, коли Замза
не виходить зi своєï кiмнати, але варто ïм було побачити
його перевтiлення, яквони забувають про те, що то ïхнiй син i брат,
який утримував ïх довгi роки, i намагаються всiляко вiдмежуватися
вiд нього. Повiрений з фiрми, де працював Грегор, теж схвильований не
тим, що сталося з людиною, а що “втраченому” працiвниковi
треба швидко знайти замiну.
Грегор Замза важко переживає своє фiзичне перевтiлення, але
ще важче йому усвiдомити, що рiднi не розумiють i не спiвчувають йому.
Вiн завжди намагався пiклуватися про них, найняв для батькiв пристойне
помешкання, мрiяв зiбрати грошей для навчання сестри в
консерваторiï. Йому здавалося, що в його домi панує мир,
затишок, згода, сiмейна пiдтримка. Але цей реальний свiт виявився
химерним, фантастичне перетворення Замзи виявляє справжню цiннiсть
усiх стосункiв. Батько поклав собi за мету найсуворiше ставитися до
нього, вiн б'є його, заганяє до кiмнати i замикає на
ключ, жбурляє в нього яблуками i навiть поранив його. Сестра Грета
спочатку ставилася до Замзикомахи як до важкохворого, але потiм вiн
перетворився на ув'язненого, а вона стала жорстоким наглядачем. Грета
вирiшила винести з Грегоровоï кiмнати всi меблi “щоб йому
було зручнiше скрiзь лазити”, але, як зазначає автор, вона
шукала в цьому дивне задоволення “зробити Грегорову тюрму ще
страшнiшою”. Мати, яка ранiше так любила сина, тепер рiдко
заходить до нього, вона боïться дивитись на нього i не в змозi
захистити вiд жорстокостi батька.
Замза-комаха з особливою емоцiйнiстю сприймає все навколо. Вiн
спершу сподiвався, що хтось поцiкавиться, як вiн ïсть, чи зручно
йому, але потiм покiрно бере на себе роль в'язня, намагаючись не
завдавати зайвого клопоту родинi. У цьому планi потворна комаха
виявляється бiльш людяною, нiж люди. Якщо Грегор людська iстота в
комашинiй подобi, то його родина комахи в людськiй подобi. Володимир
Набоков писав: “Все они паразиты, которые эксплуатируют его,
выедают его изнутри. Это и есть человеческое наименование зуда,
испытываемого жуком. Желание обрести какуюнибудь защиту от
предательства, жестокости и низости воплотилось в его панцире, хитиновой
оболочке, которая выглядит твердой и надежной поначалу, но в конце
концов оказывается такой же уязвимой, как в его хилая
человеческая плоть. Кто из трех паразитов отец, мать или сестра наиболее
жесток? Сначала кажется, что отец. Но худший здесь не он, а сестра,
больше всех любимая Грегором и предающая его после эпизода с
перестановкой мебели в середине рассказа”. Дiйсно, спочатку
найжорстокiшим може здатися батько, який вiд самого початку прагнув
фiзично ушкодити свого безпомiчного сина. Тупаючи ногами й розмахуючи
цiпком та газетою, брутально заганяє Грегора, який виповз у
вiтальню, назад до його кiмнати, а згодом жбурляє в нього
яблуками. Але фатальною для Грегора стає зрада його коханоï
сестри Грети. “Я не хочу називати цю потвору братом i кажу лиш
одне: треба якось здихатись ïï… Ми мусимо звiльнитися
вiд цiєï потвори, мовила сестра”. Мати ж Грегора
є матiр'ю швидше машинально, з якоюсь механiчною любов'ю до сина,
але й вона готова зректися його.
Сiм'я, зокрема i Грегор, не задумуються над причинами незвичайного
“перевтiлення”. Усе сприймається' як норма життя, всi
миряться з ним, надiючись лише на терпiння. Не випадково Кафка
малює драму Замзи у стихiï повсякденностi, насичуючи
розповiдь дрiбними буденними деталями. Автор намагається довести,
що бiда затаïлась у надрах звичайного, щоденного життя, постiйно в
ньому i тiльки чекає на слушний момент, щоб пiдстерегти людину.
Життя вороже людинi, яка не має нi засобiв, нi впливу на нього.
Отже, Ф.Кафка у своïй новелi “Перевтiлення” показав, що
реальний свiт, який здається людям цiлком нормальним, насправдi
жорстокий i жахливий. У ньому нiкому немає нiякого дiла до
“маленькоï людини”.
Вона замкнена в колi своïх проблем, i лише смерть може звiльнити
ïï з духовноï в'язницi. В абсурдному свiтi немає
нiчого певного, постiйного, руйнуються родиннi стосунки, а люди
“поспiль негiдники, мiж ними немає жодноï вiрноï,
вiдданоï людини”. У реальному свiтi, на думку письменника,
змiщенi всi моральнi, соцiальнi i навiть часовi орiєнтири. Для
новели характерне злиття сну i дiйсностi. Марення Грегора Замзи
об'єднують уявне i реальне, свiдоме й пiдсвiдоме в одне цiле. I як
сон не можна пояснити, так не можна пояснити й тi абсурднi закони, якi
змальовує Ф.Кафка. На думку письменника, свiт не має нiяких
пояснень, вiн втратив мету й логiку духовноï еволюцiï. Такий
свiт приречений на загибель, бо в ньому гине людина.
ОСНОВНА ПРОБЛЕМАТИКА НОВЕЛИ ПЕРЕВТIЛЕННЯ
Можна стверджувати, що головне у новелi не сам процес перевтiлення, а
те, як до цього ставляться люди. Рiднi спочатку стурбованi, коли Замза
не виходить зi своєï кiмнати, але варто ïм було побачити
його перевтiлення, яквони забувають про те, що то ïхнiй син i брат,
який утримував ïх довгi роки, i намагаються всiляко вiдмежуватися
вiд нього. Повiрений з фiрми, де працював Грегор, теж схвильований не
тим, що сталося з людиною, а що “втраченому” працiвниковi
треба швидко знайти замiну.
Грегор Замза важко переживає своє фiзичне перевтiлення, але
ще важче йому усвiдомити, що рiднi не розумiють i не спiвчувають йому.
Вiн завжди намагався пiклуватися про них, найняв для батькiв пристойне
помешкання, мрiяв зiбрати грошей для навчання сестри в
консерваторiï. Йому здавалося, що в його домi панує мир,
затишок, згода, сiмейна пiдтримка. Але цей реальний свiт виявився
химерним, фантастичне перетворення Замзи виявляє справжню цiннiсть
усiх стосункiв. Батько поклав собi за мету найсуворiше ставитися до
нього, вiн б'є його, заганяє до кiмнати i замикає на
ключ, жбурляє в нього яблуками i навiть поранив його. Сестра Грета
спочатку ставилася до Замзикомахи як до важкохворого, але потiм вiн
перетворився на ув'язненого, а вона стала жорстоким наглядачем. Грета
вирiшила винести з Грегоровоï кiмнати всi меблi “щоб йому
було зручнiше скрiзь лазити”, але, як зазначає автор, вона
шукала в цьому дивне задоволення “зробити Грегорову тюрму ще
страшнiшою”. Мати, яка ранiше так любила сина, тепер рiдко
заходить до нього, вона боïться дивитись на нього i не в змозi
захистити вiд жорстокостi батька.
Замза-комаха з особливою емоцiйнiстю сприймає все навколо. Вiн
спершу сподiвався, що хтось поцiкавиться, як вiн ïсть, чи зручно
йому, але потiм покiрно бере на себе роль в'язня, намагаючись не
завдавати зайвого клопоту родинi. У цьому планi потворна комаха
виявляється бiльш людяною, нiж люди. Якщо Грегор людська iстота в
комашинiй подобi, то його родина комахи в людськiй подобi. Володимир
Набоков писав: “Все они паразиты, которые эксплуатируют его,
выедают его изнутри. Это и есть человеческое наименование зуда,
испытываемого жуком. Желание обрести какуюнибудь защиту от
предательства, жестокости и низости воплотилось в его панцире, хитиновой
оболочке, которая выглядит твердой и надежной поначалу, но в конце
концов оказывается такой же уязвимой, как в его хилая
человеческая плоть. Кто из трех паразитов отец, мать или сестра наиболее
жесток? Сначала кажется, что отец. Но худший здесь не он, а сестра,
больше всех любимая Грегором и предающая его после эпизода с
перестановкой мебели в середине рассказа”. Дiйсно, спочатку
найжорстокiшим може здатися батько, який вiд самого початку прагнув
фiзично ушкодити свого безпомiчного сина. Тупаючи ногами й розмахуючи
цiпком та газетою, брутально заганяє Грегора, який виповз у
вiтальню, назад до його кiмнати, а згодом жбурляє в нього
яблуками. Але фатальною для Грегора стає зрада його коханоï
сестри Грети. “Я не хочу називати цю потвору братом i кажу лиш
одне: треба якось здихатись ïï… Ми мусимо звiльнитися
вiд цiєï потвори, мовила сестра”. Мати ж Грегора
є матiр'ю швидше машинально, з якоюсь механiчною любов'ю до сина,
але й вона готова зректися його.
Сiм'я, зокрема i Грегор, не задумуються над причинами незвичайного
“перевтiлення”. Усе сприймається' як норма життя, всi
миряться з ним, надiючись лише на терпiння. Не випадково Кафка
малює драму Замзи у стихiï повсякденностi, насичуючи
розповiдь дрiбними буденними деталями. Автор намагається довести,
що бiда затаïлась у надрах звичайного, щоденного життя, постiйно в
ньому i тiльки чекає на слушний момент, щоб пiдстерегти людину.
Життя вороже людинi, яка не має нi засобiв, нi впливу на нього.
Отже, Ф.Кафка у своïй новелi “Перевтiлення” показав, що
реальний свiт, який здається людям цiлком нормальним, насправдi
жорстокий i жахливий. У ньому нiкому немає нiякого дiла до
“маленькоï людини”.
Вона замкнена в колi своïх проблем, i лише смерть може звiльнити
ïï з духовноï в'язницi. В абсурдному свiтi немає
нiчого певного, постiйного, руйнуються родиннi стосунки, а люди
“поспiль негiдники, мiж ними немає жодноï вiрноï,
вiдданоï людини”. У реальному свiтi, на думку письменника,
змiщенi всi моральнi, соцiальнi i навiть часовi орiєнтири. Для
новели характерне злиття сну i дiйсностi. Марення Грегора Замзи
об'єднують уявне i реальне, свiдоме й пiдсвiдоме в одне цiле. I як
сон не можна пояснити, так не можна пояснити й тi абсурднi закони, якi
змальовує Ф.Кафка. На думку письменника, свiт не має нiяких
пояснень, вiн втратив мету й логiку духовноï еволюцiï. Такий
свiт приречений на загибель, бо в ньому гине людина.