Бороди́нское сраже́ние (во французской традиции — «сражение на Москве-реке» , фр. Bataille de la Moskowa) — крупнейшее сражение Отечественной войны 1812 года между русской и французской армиями. Состоялось 7 сентября (26 августа по старому стилю) 1812 г. у села Бородино (в 125 км западнее Москвы) .
Сражение закончилось неопределённым для обеих сторон результатом. Французские войска под командованием Наполеона не смогли одержать решающую победу над русскими войсками под командованием генерала Кутузова, достаточную для победы во всей кампании. Последовавшее отступление русской армии после сражения было продиктовано стратегическими соображениями и в конечном итоге привело к поражению Наполеона. После вторжения французской армии на территорию Российской Империи в июне 1812 года русские войска постоянно отступали. Из-за быстрого продвижения французов и подавляющего их превосходства главнокомандующему русской армией, генералу Барклаю-де-Толли, не удавалось подготовить войска к сражению, а вступать в неподготовленный бой было опасно, так как это грозило потерей армии. Затянувшееся отступление вызвало общественное недовольство, поэтому Александр I сместил Барклая-де-Толли и назначил главнокомандующим генерала-от-инфантерии Кутузова. Однако и ему пришлось отступать, чтобы выиграть время для сбора всех сил.
22 августа (по ст. стилю) русская армия, отступавшая от Смоленска, расположилась у села Бородино, в 124 км от Москвы, где Кутузов решил дать генеральное сражение; откладывать его дальше было невозможно, так как от Кутузова требовали остановить продвижение Наполеона к Москве. 24 августа (5 сентября) состоялось сражение при Шевардинском редуте, которое задержало французские войска и дало возможность русским построить укрепления на основных позициях
Сражение закончилось неопределённым для обеих сторон результатом. Французские войска под командованием Наполеона не смогли одержать решающую победу над русскими войсками под командованием генерала Кутузова, достаточную для победы во всей кампании. Последовавшее отступление русской армии после сражения было продиктовано стратегическими соображениями и в конечном итоге привело к поражению Наполеона. После вторжения французской армии на территорию Российской Империи в июне 1812 года русские войска постоянно отступали. Из-за быстрого продвижения французов и подавляющего их превосходства главнокомандующему русской армией, генералу Барклаю-де-Толли, не удавалось подготовить войска к сражению, а вступать в неподготовленный бой было опасно, так как это грозило потерей армии. Затянувшееся отступление вызвало общественное недовольство, поэтому Александр I сместил Барклая-де-Толли и назначил главнокомандующим генерала-от-инфантерии Кутузова. Однако и ему пришлось отступать, чтобы выиграть время для сбора всех сил.
22 августа (по ст. стилю) русская армия, отступавшая от Смоленска, расположилась у села Бородино, в 124 км от Москвы, где Кутузов решил дать генеральное сражение; откладывать его дальше было невозможно, так как от Кутузова требовали остановить продвижение Наполеона к Москве. 24 августа (5 сентября) состоялось сражение при Шевардинском редуте, которое задержало французские войска и дало возможность русским построить укрепления на основных позициях
В основі сюжету -- казкова подорож дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха,
який принесе здоров'я і щастя хворій дівчинці -- онучці сусідки Берленго (феї
Берилюни). Фольклорний мотив пошуків цілющого зілля дає авторові змогу провести
своїх героїв -- дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля -- через багато випробувань, що
до м відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме: за Синім птахом (символом
шастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч. Однак його потрібно побачити в
реальному повсякденному житті -- у батьківській любові, у турботі про ближніх,
милосерді і безкорисливості. Образ Синього птаха багатозначний він також символізує
пошуки істини, пізнання таємниць природи. Це споконвічне прагнення людства вимагає
мужності, оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити
раз і назавжди -- вона нескінченна У такий б фантастично-казковий сюжет,
властивий жанру феєрії, наповнюється філософським змістом. Автор зображує блукання
людської душі у Всесвіті в пошуках істини й гармонії, її зустріч із добром і злом.
Образи п'єси. У сюжеті п'єси переплетено два пласти -- реальний і фантастичний.
Реальні життя в сім'ї дроворуба, обстановка в його бідній, але не вбогій хатині, час, коли
відбувається дія, - ніч напередодні різдва різдвяний мотив - - чекання чуда і народження
людини - - так само дістає реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні
прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі.
Згадаймо: на початку п'єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він не хоче
розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона -- моя». Тепер, після довгих
пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на їхню долю на цьому
нелегкому шляху, він готовий відразу і безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до
ближнього - - умова цього дива.
Фантастичний план сюжету, крім подорожі, задіює персонажів, які розділяють з дітьми
їхнє повсякденне існування і враз оживають чи олюднюються. Це Хліб, Молоко, Вода,
Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено традиційними характерами й описом костюмів
однак і вони символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо
Панси. Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка -- втілення
зрадництва і підступництва -- уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю
вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кішка приводить їх у
ліс на вірну загибель від дерев і тварин, що страждають від «жорстокості і дивовижної
несправедливості людини». У такій алегоричній формі автор стверджує, що природа
неохоче відкриває таємниці Буття і людина може це зробити лише шляхом гармонійної
взаємодії з нею.