Город калинов является как бы всею глухой провинцией в миниатюре. он живет темной, грубой и косной жизнью, в нем властвуют начала того темного купеческого мира, который представлен в прежних пьесах островского. деспотизм, грубая сила, невежество, власть диких суеверий, самодурство старших и угнетение младших, пьянство, слезы, побои – вот что царит за стенами купеческих домов. «и что слез льется за этими запорами, невидимых и неслышимых! и что, сударь, за этими замками разврату темного да пьянства! » – говорит в своём монологе тихий мечтатель кулигин , одна из светлых фигур в этом темном царстве, и прибавляет: «жестокие нравы, сударь, в нашем городе, жестокие». деньги с неба упадут в 2020 на 3 знака зодиака. жмите на свой в темной и невежественной жизни обитателей городка не имеют влияния никакие высшие интересы; религиозность и благочестие здесь внешние: на первом месте все то, что делается «для людей», напоказ. соблюдая посты, посещая усердно церкви и монастыри, калиновцы не связывают лучшую жизнь с заветами религии и продолжают все ту же грубую и дикую жизнь, тираня , напиваясь, а в будние дни обсчитывая покупателей. все свежее, молодое, талантливое гибнет в этой атмосфере, чахнет от насилия, злобы, от мертвой пустоты этой жизни. слабые спиваются, порочные и мелкие натуры деспотизм хитростью и изворотливостью; для натур же прямых, светлых, наделенных неутомимым стремлением к иной жизни, неизбежен трагический конец при столкновении с грубыми силами этого мира. «бульвар сделали, а не гуляют… – говорит кулигин в другом монологе . – ну, что бы, кажется, им не гулять, не дышать свежим воздухом? так нет. у всех давно ворота, сударь, заперты, и собаки спущены… вы думаете, они дело делают либо богу молятся? нет, сударь. и не от воров они запираются, а чтоб люди не видали, как они своих едят поедом да семью тиранят. и что слез льется за этими запорами, невидимых и и что, сударь, за этими замками разврату темного да пьянства! и все шито да ты, говорит, смотри, в людях меня да на улице, а до семьи моей тебе дела нет; на это, говорит, у меня есть замки, да запоры, да собаки злые. семья, говорит, дело тайное, секретное! знаем мы эти секреты-то! от этих секретов-то, сударь, ему только одному весело, а остальные волком воют. да и что за секрет? кто его не знает! ограбить сирот, родственников, племянников, заколотить так, чтобы ни об чем, что он там творит, пискнуть не смели. вот и весь секрет».
в этой яркой характеристике жизни обывателей города вскрывается оборотная сторона домостроевского строя жизни, с его патриархальным деспотизмом, боязнью общественного «суда», с наружным благочинием, прикрывающим часто бессердечие я когда домостроевский уклад жизни смягчается разумностью и сердечностью «владыки» дома – он не только терпим, но даже подкупает сердечной простотой жизни.
"робінзон крузо" — книга, звичайно ж, відома усьому світові. вона дуже швидко стала популярною у читачів усіх країн, була перекладена майже на всі мови світу. пройшло багато років з того часу, як даніель дефо написав цей твір, але й досі він читається з великою цікавістю, хвилює уяву. тисячі людей вперше дізнаються про історію робінзона крузо, мільйони читачів перечитують цю книгу знову, і кожен знаходить у ній щось своє, кожен співчуває героєві. діти граються у робінзона крузо, його ім'ям користуються у повсякденні, вже не маючи на увазі сам твір. історія робінзона крузо перестала бути історією конкретної особистості, вона стала символом.
робінзон крузо був напевно звичайнісінькою людиною, з її та сумом. він, можливо, не відзначався якимись особливими талантами. саме це робить його таким близьким до нас, його вчинки зрозумілі кожному, а його роздуми та життєві принципи викликають співчуття та добре ставлення до героя.
в романі йде мова про людину, яка посідала не дуже важливе місце у суспільстві, яка звикла жити, користуючись надбаннями свого часу, потрапляє у таке становище, в якому не має можливості жити у звичних умовах. більше того, робінзон знаходиться у скруті, майбутнє лякає його. відірваність від цивілізації здається йому гіршою за смерть. його охоплює відчай. таким зображує автор робінзона у перші дні його життя на безлюдному острові.
проте, з часом робінзон вимушений замислитись про те, як залишитися живим у нових обставинах, і відчай змінюється на надію. лише під час хвороби смуток знову повертається, посилений тим, що робінзон відчуває себе дуже самотнім.
в этой яркой характеристике жизни обывателей города вскрывается оборотная сторона домостроевского строя жизни, с его патриархальным деспотизмом, боязнью общественного «суда», с наружным благочинием, прикрывающим часто бессердечие я когда домостроевский уклад жизни смягчается разумностью и сердечностью «владыки» дома – он не только терпим, но даже подкупает сердечной простотой жизни.
"робінзон крузо" — книга, звичайно ж, відома усьому світові. вона дуже швидко стала популярною у читачів усіх країн, була перекладена майже на всі мови світу. пройшло багато років з того часу, як даніель дефо написав цей твір, але й досі він читається з великою цікавістю, хвилює уяву. тисячі людей вперше дізнаються про історію робінзона крузо, мільйони читачів перечитують цю книгу знову, і кожен знаходить у ній щось своє, кожен співчуває героєві. діти граються у робінзона крузо, його ім'ям користуються у повсякденні, вже не маючи на увазі сам твір. історія робінзона крузо перестала бути історією конкретної особистості, вона стала символом.
робінзон крузо був напевно звичайнісінькою людиною, з її та сумом. він, можливо, не відзначався якимись особливими талантами. саме це робить його таким близьким до нас, його вчинки зрозумілі кожному, а його роздуми та життєві принципи викликають співчуття та добре ставлення до героя.
в романі йде мова про людину, яка посідала не дуже важливе місце у суспільстві, яка звикла жити, користуючись надбаннями свого часу, потрапляє у таке становище, в якому не має можливості жити у звичних умовах. більше того, робінзон знаходиться у скруті, майбутнє лякає його. відірваність від цивілізації здається йому гіршою за смерть. його охоплює відчай. таким зображує автор робінзона у перші дні його життя на безлюдному острові.
проте, з часом робінзон вимушений замислитись про те, як залишитися живим у нових обставинах, і відчай змінюється на надію. лише під час хвороби смуток знову повертається, посилений тим, що робінзон відчуває себе дуже самотнім.