Епоха Ренесансу позначена поверненням в європейське мистецтво оспівування земної любові після кількох століть панування в культурі Європи тільки божественного і небесного. Основний постулат Ренесансу — кожна людина має право на щастя, має право насолоджуватися земним життям.
Образ коханої людини в сонетах Шекспіра втілено у жінці зовсім не ангельської зовнішності. «Її очі на зірки не схожі. Не можна уста коралами назвати». Але вона для поета найкраща, вона викликає у нього почуття гарячі і пристрасні. Право на щастя, право любити і бути коханими мають звичайні люди, а не тільки обрані — це думка повністю відповідає філософії Ренесансу.
Шекспір описує в сонетах цілком земну любов, з мріями продовжити себе в дітях, з ревнощами, з образами через зраду, з стражданнями від довгої розлуки, з насолодою від близькості з коханою людиною. Шекспір розмірковує про найтонші аспекти любові. Наприклад, він описує почуття, що виникають, коли він гає, як рік від року старіє улюблена жінка:
«О, як я дорожу твоєї весною,
Твоєю прекрасною юністю в цвіту.
А час на тебе йде війною,
І день твій ясний жене в темряву».
Частина сонетів Шекспіра присвячена чоловікам. Зазвичай автор відкрито захоплюється красою та іншими перевагами цих чоловіків, хоча тілесного потягу до них не відчуває. Це також цілком нормально для епохи Ренесансу: людина прекрасна, немає ніяких забобонів. Шекспір не поділяє серцеву прихильність до чоловіків чи жінок: її гідні всі люди, і вони можуть приймати цей дар від усіх:
«Тебе природа жінкою милою
Задумала, але пристрастю полонена,
Вона мене з тобою розлучила,
А жінок ощасливила вона».
Любов — це дорогоцінний дар. У одному з сонетів Шекспір порівнює її з титулами, славою, владою і приходить до висновку, що любов іншої людини до тебе є найцінніший дар долі. Іноді автор описує свої страждання, парадоксальні стани, що виникли через любов.
Але навіть у важкі хвилини любов залишається для поета світлим почуттям. «У душі любов, а не ворожнечу, пригрій». Тим вище і прекрасніше радість взаємної любові. Шекспір розмірковує про те, як важливо берегти її, щоб не втратити: «Ще немає негараздів, а є одна біда — Твоєї любові позбутися назавжди».
Любов Шекспіра — це шлях до щастя і гармонії у житті, причому в земному житті, адже з любові продовжується рід людський, повторюється краса:
Епоха Ренесансу позначена поверненням в європейське мистецтво оспівування земної любові після кількох століть панування в культурі Європи тільки божественного і небесного. Основний постулат Ренесансу — кожна людина має право на щастя, має право насолоджуватися земним життям.
Образ коханої людини в сонетах Шекспіра втілено у жінці зовсім не ангельської зовнішності. «Її очі на зірки не схожі. Не можна уста коралами назвати». Але вона для поета найкраща, вона викликає у нього почуття гарячі і пристрасні. Право на щастя, право любити і бути коханими мають звичайні люди, а не тільки обрані — це думка повністю відповідає філософії Ренесансу.
Шекспір описує в сонетах цілком земну любов, з мріями продовжити себе в дітях, з ревнощами, з образами через зраду, з стражданнями від довгої розлуки, з насолодою від близькості з коханою людиною. Шекспір розмірковує про найтонші аспекти любові. Наприклад, він описує почуття, що виникають, коли він гає, як рік від року старіє улюблена жінка:
«О, як я дорожу твоєї весною,
Твоєю прекрасною юністю в цвіту.
А час на тебе йде війною,
І день твій ясний жене в темряву».
Частина сонетів Шекспіра присвячена чоловікам. Зазвичай автор відкрито захоплюється красою та іншими перевагами цих чоловіків, хоча тілесного потягу до них не відчуває. Це також цілком нормально для епохи Ренесансу: людина прекрасна, немає ніяких забобонів. Шекспір не поділяє серцеву прихильність до чоловіків чи жінок: її гідні всі люди, і вони можуть приймати цей дар від усіх:
«Тебе природа жінкою милою
Задумала, але пристрастю полонена,
Вона мене з тобою розлучила,
А жінок ощасливила вона».
Любов — це дорогоцінний дар. У одному з сонетів Шекспір порівнює її з титулами, славою, владою і приходить до висновку, що любов іншої людини до тебе є найцінніший дар долі. Іноді автор описує свої страждання, парадоксальні стани, що виникли через любов.
Але навіть у важкі хвилини любов залишається для поета світлим почуттям. «У душі любов, а не ворожнечу, пригрій». Тим вище і прекрасніше радість взаємної любові. Шекспір розмірковує про те, як важливо берегти її, щоб не втратити: «Ще немає негараздів, а є одна біда — Твоєї любові позбутися назавжди».
Любов Шекспіра — це шлях до щастя і гармонії у житті, причому в земному житті, адже з любові продовжується рід людський, повторюється краса:
«Нехай краса живе не тільки нині,
Але повторить себе в улюбленому сині».
Объяснение: