Нора Хельмер – центральний персонаж п’єси, дружина адвоката Хельмера. Вона, здається, має все необхідне для щастя: коханого чоловіка, дітей, будинок. Щасливо проживши з чоловіком чималу кількість років, вона раптом приймає несподіване рішення піти з дому. Ніхто з домашніх не здогадується, чим викликане таке рішення. До того ж ніхто не знає, що за зовнішньою веселістю і пустотливістю Нори, цієї «білочки», «співунки-пташечки», ховається величезне напруження сил і здатність на безоглядну самопожертву.
Як виявилося, життя Нори не було таким вже безхмарним і щасливим. Їй довелося протягом ряду років приховувати свій непорядний вчинок: одного разу Нора, щоб добути грошей для лікування небезпечно хворого чоловіка, підробила на векселі підпис батька. Нора перенесла страшні душевні муки в очікуванні тієї фатальної хвилини, коли її таємниця буде викрита.
І ось настає момент визнання, момент випробування перед обличчям лиха. Але вбивчий егоїзм чоловіка проявляється у всій своїй повноті. Хельмер не витримує випробування. Короткого часу небезпеки вистачило, щоб він скинув з себе маску безмежно люблячого чоловіка і виявив своє справжнє обличчя.
До прочитання фатального листа Хельмер вимовляє на адресу дружини пристрасне визнання в любові і відданості: «Знаєш, Нора, не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувала неминуча біда і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров – і все, все заради тебе». Дізнавшись про проступок Нори, чоловік у повному сум’ятті бурмоче зовсім протилежне: виявляється, у Нори ні релігії, ні моралі, ні відчуття обов’язку. Мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин».
Але навряд небезпека відступає, як Хельмер, який нещодавно обсипав дружину образами, називав її «лицеміркою, брехухою, злочинницею», знову перетворюється в доброго і дбайливого «порадника і керівника». Всі ці перетворення цілком виправдовують бажання Нори залишити «ляльковий дім», цю «велику дитячу» . Ніщо не може повернути її до колишнього життя, тому вона обирає неясне майбутнє, повне небезпек і труднощів, вирішується на самостійне життя в боротьбі і нестатках. Норі необхідно піти, щоб «розібратися в самій собі» і у всьому іншому, «виховати себе саму».
Я вважаю, що подальше життя Нори Хельмер склалося б за традиціями народних казок. Героїня б обов’язково влаштувалася у житті та знайшла собі такого чоловіка, який би у будь-якій ситуації цінував би її відданість, кохання і готовність до самопожертви. Та й чоловік би був так само готовий заради Нори на будь-що. Особисто мені хотілося, що б у житті цієї жінки склалося все саме так.
Щодо п’єси «Ляльковий будинок», то вона була сприйнята, перш за все, як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена основна суть його п’єси полягала зовсім не в «жіночому питанні». На конкретному прикладі долі жінки в буржуазному суспільстві драматург ставить центральне для нього питання про звільнення особи взагалі, про вироблення цілісної, справжньої людини.
Нора Хельмер – центральний персонаж п’єси, дружина адвоката Хельмера. Вона, здається, має все необхідне для щастя: коханого чоловіка, дітей, будинок. Щасливо проживши з чоловіком чималу кількість років, вона раптом приймає несподіване рішення піти з дому. Ніхто з домашніх не здогадується, чим викликане таке рішення. До того ж ніхто не знає, що за зовнішньою веселістю і пустотливістю Нори, цієї «білочки», «співунки-пташечки», ховається величезне напруження сил і здатність на безоглядну самопожертву.
Як виявилося, життя Нори не було таким вже безхмарним і щасливим. Їй довелося протягом ряду років приховувати свій непорядний вчинок: одного разу Нора, щоб добути грошей для лікування небезпечно хворого чоловіка, підробила на векселі підпис батька. Нора перенесла страшні душевні муки в очікуванні тієї фатальної хвилини, коли її таємниця буде викрита.
І ось настає момент визнання, момент випробування перед обличчям лиха. Але вбивчий егоїзм чоловіка проявляється у всій своїй повноті. Хельмер не витримує випробування. Короткого часу небезпеки вистачило, щоб він скинув з себе маску безмежно люблячого чоловіка і виявив своє справжнє обличчя.
До прочитання фатального листа Хельмер вимовляє на адресу дружини пристрасне визнання в любові і відданості: «Знаєш, Нора, не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувала неминуча біда і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров – і все, все заради тебе». Дізнавшись про проступок Нори, чоловік у повному сум’ятті бурмоче зовсім протилежне: виявляється, у Нори ні релігії, ні моралі, ні відчуття обов’язку. Мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин».
Але навряд небезпека відступає, як Хельмер, який нещодавно обсипав дружину образами, називав її «лицеміркою, брехухою, злочинницею», знову перетворюється в доброго і дбайливого «порадника і керівника». Всі ці перетворення цілком виправдовують бажання Нори залишити «ляльковий дім», цю «велику дитячу» . Ніщо не може повернути її до колишнього життя, тому вона обирає неясне майбутнє, повне небезпек і труднощів, вирішується на самостійне життя в боротьбі і нестатках. Норі необхідно піти, щоб «розібратися в самій собі» і у всьому іншому, «виховати себе саму».
Я вважаю, що подальше життя Нори Хельмер склалося б за традиціями народних казок. Героїня б обов’язково влаштувалася у житті та знайшла собі такого чоловіка, який би у будь-якій ситуації цінував би її відданість, кохання і готовність до самопожертви. Та й чоловік би був так само готовий заради Нори на будь-що. Особисто мені хотілося, що б у житті цієї жінки склалося все саме так.
Щодо п’єси «Ляльковий будинок», то вона була сприйнята, перш за все, як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена основна суть його п’єси полягала зовсім не в «жіночому питанні». На конкретному прикладі долі жінки в буржуазному суспільстві драматург ставить центральне для нього питання про звільнення особи взагалі, про вироблення цілісної, справжньої людини.