Здається, зображуючи головного героя повісті — Павла, автор розповідає про свою власну юність, коли навчався в ремісничному училищі. З перших сторінок повісті ми починаємо із симпатією ставитися до цього чуйного, працьовитого, доброго хлопця.Потрапити до ремісничого училища Павлові пощастило не відразу, бо хлопець був іще замалий. Після цієї першої невдачі Павло твердо вирішує піти на роботу, адже інакше вони з тіткою не зможуть прожити. Та й не уявляє себе хлопець без роботи. У хаті й надворі Павло — господар. Він і дров нарубає, і хмизу знайде, щоб обігріти півхати (другу половину снарядом розбило). Узагалі протопити піч у повоєнні роки було непросто: траплялося, що Павло виловлював дрова з крижаної води, цокочучи зубами. Зібрати городину — теж великий клопіт. А тітка цілими днями на роботі.Варто звернути увагу на те, що ніхто не нагадує хлопцеві щось робити. Павлик сам добре розуміє свої обов'язки, по-дорослому усвідомлюючи, що саме на ньому тримається господарство.Післявоєнна дійсність була скупою на свята та радість. Але наші однолітки вміли жити весело й цікаво, радіти життю, а головне, цінувати виявлені до них співчуття, ласкавість, щирість.Життя має мудру закономірність: години випробувань роблять людей чуйними, справедливими, добрими. Згадаємо вражаючий епізод повісті, коли Фріц викинув Павлика з машини на мерзлу дорогу. Опритомнів хлопець уже в училищі, і перше, що він побачив, було обличчя майстра, потім уся його навчальна група. А староста, суворий та авторитетний хлопець, простяг Павликові свою сніданкову пайку, щоб той підкріпився.Доброта. Саме вона тепер буде найпотрібнішою в житті для хлопців із повісті "Вогник далеко в степу". Ця ж людська чеснота має зробитися сьогодні найпоширенішою. Серед інших чеснот Григір Тютюнник особливо цінував цю людську якість. В одному зі своїх інтерв'ю письменник дуже слушно зауважив: "Ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її виявах". Ці прекрасні слова могли б стати епіграфом до повісті Григора Тютюнника "Вогник далеко в степу".
Главному герою рассказа повезло: в классные руководители ему досталась умная, тонкая, отзывчивая и чуткая женщина. видя бедственное положение мальчика и вместе с тем - его способности, тягу к знаниям, она постоянно предпринимает попытки ему. то лидия михайловна пытается усадить своего ученика за стол и досыта накормить, то посылает ему посылки с едой. но все ее хитрости и старания даром, потому что скромность и чувство собственного достоинства главного героя не позволяют ему не только признаться в своих проблемах, но и принять подарки. лидия михайловна не настаивает - она уважает гордость, однако постоянно ищет новые и новые способы, чтобы мальчику. в конце концов, имея престижную работу, которая не только хорошо ее кормит, но и дает ей жилье, учительница французского языка решается на "грех" - она сама втягивает ученика в игру на деньги, чтобы он имел возможность самостоятельно заработать на хлеб и молоко. к сожалению, "преступление" раскрывается, и лидии михайловне приходится уехать из города. и все же внимание, доброжелательное отношение, жертву, принесенную учительницей ради своему воспитаннику, мальчик не сможет забыть никогда и через всю свою жизнь пронесет за самые лучшие уроки - уроки человечности и добра.
Здається, зображуючи головного героя повісті — Павла, автор розповідає про свою власну юність, коли навчався в ремісничному училищі. З перших сторінок повісті ми починаємо із симпатією ставитися до цього чуйного, працьовитого, доброго хлопця.Потрапити до ремісничого училища Павлові пощастило не відразу, бо хлопець був іще замалий. Після цієї першої невдачі Павло твердо вирішує піти на роботу, адже інакше вони з тіткою не зможуть прожити. Та й не уявляє себе хлопець без роботи. У хаті й надворі Павло — господар. Він і дров нарубає, і хмизу знайде, щоб обігріти півхати (другу половину снарядом розбило). Узагалі протопити піч у повоєнні роки було непросто: траплялося, що Павло виловлював дрова з крижаної води, цокочучи зубами. Зібрати городину — теж великий клопіт. А тітка цілими днями на роботі.Варто звернути увагу на те, що ніхто не нагадує хлопцеві щось робити. Павлик сам добре розуміє свої обов'язки, по-дорослому усвідомлюючи, що саме на ньому тримається господарство.Післявоєнна дійсність була скупою на свята та радість. Але наші однолітки вміли жити весело й цікаво, радіти життю, а головне, цінувати виявлені до них співчуття, ласкавість, щирість.Життя має мудру закономірність: години випробувань роблять людей чуйними, справедливими, добрими. Згадаємо вражаючий епізод повісті, коли Фріц викинув Павлика з машини на мерзлу дорогу. Опритомнів хлопець уже в училищі, і перше, що він побачив, було обличчя майстра, потім уся його навчальна група. А староста, суворий та авторитетний хлопець, простяг Павликові свою сніданкову пайку, щоб той підкріпився.Доброта. Саме вона тепер буде найпотрібнішою в житті для хлопців із повісті "Вогник далеко в степу". Ця ж людська чеснота має зробитися сьогодні найпоширенішою. Серед інших чеснот Григір Тютюнник особливо цінував цю людську якість. В одному зі своїх інтерв'ю письменник дуже слушно зауважив: "Ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її виявах". Ці прекрасні слова могли б стати епіграфом до повісті Григора Тютюнника "Вогник далеко в степу".
Объяснение: