Вважають, що людина повинна вчитися на власних помилках. Це твердження стосується й будь-якого народу: він має пам'ятати радісні і трагічні сторінки історії своєї держави. Українська історія також налічує чимало подій, які ми просто зобов'язані не забувати, аби не повторювати своїх помилок наново.
Чорнобильська катастрофа... Ця подія стала знаковою в історії України і до нам зрозуміти, що не все, створене людиною й ознаменоване науково-технічним прогресом, є позитивним. Вибух четвертого реактора ЧАЕС у квітні 1986 року спричинив страшні невідворотні наслідки: радіація вплинула на природу, на здоров'я і психіку людей. Той жах, який відчули українці (та й весь світ!), дізнавшись про аварію на атомній електростанції, не порівняти ні з чим. Кожен подумав не лише про себе та своє благополуччя, а й про дітей, онуків, про життя майбутніх поколінь, що приречені нести тягар відповідальності за наслідки катастрофи. Дотепер у місці трагедії не можна оселитися: воно й околиці отруєні радіоактивними хвилями, які завдали шкоди всьому людству. Ми, свідомі громадяни нашої Вітчизни, повинні пам'ятати цей урок і зробити все можливе, щоб подібне не повторилося ніколи.
Та не лише обережності й терпінню вчить нас українська історія, її сторінки містять приклади відваги, громадянської мужності й самопожертви. Хіба не є прикладом для всіх нас і для наступних поколінь референдум 1991 року, коли вся Україна майже одностайно віддала голоси за незалежність держави? Тоді наші співвітчизники виявили національну самосвідомість, прагнення до торжества ідеалів свободи, висловили протест проти денаціоналізації, повірили в наше минуле й майбутнє. Слово "минуле" вжите не випадково.Вважають, що людина повинна вчитися на власних помилках. Це твердження стосується й будь-якого народу: він має пам'ятати радісні і трагічні сторінки історії своєї держави. Українська історія також налічує чимало подій, які ми просто зобов'язані не забувати, аби не повторювати своїх помилок наново.
Чорнобильська катастрофа... Ця подія стала знаковою в історії України і до нам зрозуміти, що не все, створене людиною й ознаменоване науково-технічним прогресом, є позитивним. Вибух четвертого реактора ЧАЕС у квітні 1986 року спричинив страшні невідворотні наслідки: радіація вплинула на природу, на здоров'я і психіку людей. Той жах, який відчули українці (та й весь світ!), дізнавшись про аварію на атомній електростанції, не порівняти ні з чим. Кожен подумав не лише про себе та своє благополуччя, а й про дітей, онуків, про життя майбутніх поколінь, що приречені нести тягар відповідальності за наслідки катастрофи. Дотепер у місці трагедії не можна оселитися: воно й околиці отруєні радіоактивними хвилями, які завдали шкоди всьому людству. Ми, свідомі громадяни нашої Вітчизни, повинні пам'ятати цей урок і зробити все можливе, щоб подібне не повторилося ніколи.
Та не лише обережності й терпінню вчить нас українська історія, її сторінки містять приклади відваги, громадянської мужності й самопожертви. Хіба не є прикладом для всіх нас і для наступних поколінь референдум 1991 року, коли вся Україна майже одностайно віддала голоси за незалежність держави? Тоді наші співвітчизники виявили національну самосвідомість, прагнення до торжества ідеалів свободи, висловили протест проти денаціоналізації, повірили в наше минуле й майбутнє. Слово "минуле" вжите не випадково.
Волелюбності, одностайності в бажанні покращити життя народу, прагненню самим визначати долю Батьківщини навчила нас українська історія. Так, здобуття незалежності в 1991 році — це результат "уроків", які дали нам князі-патріоти Київської Русі, що захищали землі від набігів незліченних ворогів; це наслідок діяльності українських гетьманів, які понад усе ставили долю Батьківщини; це відлуння доль вітчизняних митців, які не схилили голови ні перед царським режимом, ні перед репресіями радянських часів... Сьогодні Україна є соборною тільки тому, що наша історія — це літопис подвигів, жертовності й любові до рідної землі.
"Даремно згадали доблесні наші старі часи. Бо йдемо куди — невідомо", — написано у Велесовій книзі. Вірю, у наш час це не так. Хіба український народ не виборов авторитет у всьому світі, хіба наша культура не є однією з найвизначніших серед інших народів? Протягом багатьох віків нелюдським терпінням, силою волі, урешті-решт, кров'ю нація виборола право на вільне й щасливе життя. Уроки історії недаремно "живуть" у пам'яті сучасних і наступних поколінь. Тільки завдяки їм будуємо прекрасне майбутнє нашої незалежної та демократичної України.
В повести Г.Н. Троепольского "Белый Бим Чёрное ухо" встречаются следующие средства выразительности:
1. эпитеты — "скромные люди, "незаметные" и "маленькие", "жалобно и безнадёжно начинал скулить", "неуклюже переваливаясь", "незадачливая книга", "терзать играючи, да ещё с припрыгом", "добрые губы", "тёплые, ласковые пальцы", "чёрный, с блестящим синеватым отливом";
2. метафоры — "люди с чистым сердцем", "пытался задавать грустные концерты", "разноцветность ушей", "вошёл в мою жизнь", "калачиком ложиться в ногах";
4. сравнения — "превозносить как подвиг", "подснежник кажется капелькой неба на земле", "выглядывает из рамки, как из окошка", "шёл, как на кличку", "как вороново крыло";
5. гиперболы — "с огромной душой", "перевернул все книги по охоте", "повзрослел за несколько дней", "всё было позволительно".
Вважають, що людина повинна вчитися на власних помилках. Це твердження стосується й будь-якого народу: він має пам'ятати радісні і трагічні сторінки історії своєї держави. Українська історія також налічує чимало подій, які ми просто зобов'язані не забувати, аби не повторювати своїх помилок наново.
Чорнобильська катастрофа... Ця подія стала знаковою в історії України і до нам зрозуміти, що не все, створене людиною й ознаменоване науково-технічним прогресом, є позитивним. Вибух четвертого реактора ЧАЕС у квітні 1986 року спричинив страшні невідворотні наслідки: радіація вплинула на природу, на здоров'я і психіку людей. Той жах, який відчули українці (та й весь світ!), дізнавшись про аварію на атомній електростанції, не порівняти ні з чим. Кожен подумав не лише про себе та своє благополуччя, а й про дітей, онуків, про життя майбутніх поколінь, що приречені нести тягар відповідальності за наслідки катастрофи. Дотепер у місці трагедії не можна оселитися: воно й околиці отруєні радіоактивними хвилями, які завдали шкоди всьому людству. Ми, свідомі громадяни нашої Вітчизни, повинні пам'ятати цей урок і зробити все можливе, щоб подібне не повторилося ніколи.
Та не лише обережності й терпінню вчить нас українська історія, її сторінки містять приклади відваги, громадянської мужності й самопожертви. Хіба не є прикладом для всіх нас і для наступних поколінь референдум 1991 року, коли вся Україна майже одностайно віддала голоси за незалежність держави? Тоді наші співвітчизники виявили національну самосвідомість, прагнення до торжества ідеалів свободи, висловили протест проти денаціоналізації, повірили в наше минуле й майбутнє. Слово "минуле" вжите не випадково.Вважають, що людина повинна вчитися на власних помилках. Це твердження стосується й будь-якого народу: він має пам'ятати радісні і трагічні сторінки історії своєї держави. Українська історія також налічує чимало подій, які ми просто зобов'язані не забувати, аби не повторювати своїх помилок наново.
Чорнобильська катастрофа... Ця подія стала знаковою в історії України і до нам зрозуміти, що не все, створене людиною й ознаменоване науково-технічним прогресом, є позитивним. Вибух четвертого реактора ЧАЕС у квітні 1986 року спричинив страшні невідворотні наслідки: радіація вплинула на природу, на здоров'я і психіку людей. Той жах, який відчули українці (та й весь світ!), дізнавшись про аварію на атомній електростанції, не порівняти ні з чим. Кожен подумав не лише про себе та своє благополуччя, а й про дітей, онуків, про життя майбутніх поколінь, що приречені нести тягар відповідальності за наслідки катастрофи. Дотепер у місці трагедії не можна оселитися: воно й околиці отруєні радіоактивними хвилями, які завдали шкоди всьому людству. Ми, свідомі громадяни нашої Вітчизни, повинні пам'ятати цей урок і зробити все можливе, щоб подібне не повторилося ніколи.
Та не лише обережності й терпінню вчить нас українська історія, її сторінки містять приклади відваги, громадянської мужності й самопожертви. Хіба не є прикладом для всіх нас і для наступних поколінь референдум 1991 року, коли вся Україна майже одностайно віддала голоси за незалежність держави? Тоді наші співвітчизники виявили національну самосвідомість, прагнення до торжества ідеалів свободи, висловили протест проти денаціоналізації, повірили в наше минуле й майбутнє. Слово "минуле" вжите не випадково.
Волелюбності, одностайності в бажанні покращити життя народу, прагненню самим визначати долю Батьківщини навчила нас українська історія. Так, здобуття незалежності в 1991 році — це результат "уроків", які дали нам князі-патріоти Київської Русі, що захищали землі від набігів незліченних ворогів; це наслідок діяльності українських гетьманів, які понад усе ставили долю Батьківщини; це відлуння доль вітчизняних митців, які не схилили голови ні перед царським режимом, ні перед репресіями радянських часів... Сьогодні Україна є соборною тільки тому, що наша історія — це літопис подвигів, жертовності й любові до рідної землі.
"Даремно згадали доблесні наші старі часи. Бо йдемо куди — невідомо", — написано у Велесовій книзі. Вірю, у наш час це не так. Хіба український народ не виборов авторитет у всьому світі, хіба наша культура не є однією з найвизначніших серед інших народів? Протягом багатьох віків нелюдським терпінням, силою волі, урешті-решт, кров'ю нація виборола право на вільне й щасливе життя. Уроки історії недаремно "живуть" у пам'яті сучасних і наступних поколінь. Тільки завдяки їм будуємо прекрасне майбутнє нашої незалежної та демократичної України.
О Мертвой Царевне и семи богатырях:
Эпитеты: речка тихоструйная,высокая гора,глубокая нора,тьма печальная,гроб хрустальный,гора крутая,страна пустая,тёмный вход,мгла печальная,вечный сон,изумленные глаза,сон пустой,нраву кроткого такого,мерзкое стекло,чёрной зависти,парень румяный,молодцы честные,пёс проклятый,яблочко молодое,яблочко золотое, яблочко наливное,нежною рукою,соку спелого,обряд печальный,доброй вести,круглый год,глубокой круглолицый,светлоокой,ясный месяц,ветер буйный.
Олицетворение:
1 Свет наш солнышко! Ты ходишь
Круглый год по небу, сводишь
Зиму с теплою весной,
Всех нас видишь под собой.
Аль откажешь мне в ответе?
Не видало ль где на свете
Ты царевны молодой?
2 Месяц, месяц, мой дружок,
Позолоченный рожок!
Ты встаешь во тьме глубокой,
Круглолицый, светлоокий,
И, обычай твой любя,
Звезды смотрят на тебя.
Аль откажешь мне в ответе?
Не видал ли где на свете
Ты царевны молодой?
3 Братец мой,
Отвечает месяц ясный, —
Не видал я девы красной.
На стороже я стою
Только в очередь мою.
Без меня царевна, видно,
Пробежала
4 Ветер, ветер! Ты могуч,
Ты гоняешь стаи туч,
Ты волнуешь сине море,
Всюду веешь на просторе,
Не боишься никого,
Кроме бога одного.
Аль откажешь мне в ответе?
Не видал ли где на свете
Ты царевны молодой?
Я жених еë.
Объяснение:
В повести Г.Н. Троепольского "Белый Бим Чёрное ухо" встречаются следующие средства выразительности:
1. эпитеты — "скромные люди, "незаметные" и "маленькие", "жалобно и безнадёжно начинал скулить", "неуклюже переваливаясь", "незадачливая книга", "терзать играючи, да ещё с припрыгом", "добрые губы", "тёплые, ласковые пальцы", "чёрный, с блестящим синеватым отливом";
2. метафоры — "люди с чистым сердцем", "пытался задавать грустные концерты", "разноцветность ушей", "вошёл в мою жизнь", "калачиком ложиться в ногах";
3. олицетворения — "шевелятся добрые губы", "прикасаются ласковые пальцы", "собачье лицо";
4. сравнения — "превозносить как подвиг", "подснежник кажется капелькой неба на земле", "выглядывает из рамки, как из окошка", "шёл, как на кличку", "как вороново крыло";
5. гиперболы — "с огромной душой", "перевернул все книги по охоте", "повзрослел за несколько дней", "всё было позволительно".
(Прости, больше ничего не нашла)