Изучение «Кладовой солнца» следует рассматривать как продолжение и развитие темы «Родная природа» . Задача учителя в данном случае осложняется тем, что сказка-быль «Кладовая солнца» не просто произведение о природе. В дневниковой записи М. Пришвин рассказывает: «В „Кладовой солнца“ я написал, что правда есть суровая борьба за любовь… » Пришвин создает сказку «для всех» . Заложенный в ней смысл глубок. Подобно тому как солнце откладывало свою энергию в торфяных залежах, писатель вместил в «Кладовую солнца» все, что накопил за долгие годы: доброе отношение к людям, любовь к природе… Правда — не просто любовь к человеку. Она заключена в суровой борьбе за любовь и раскрывается в столкновении двух начал: зла и любви. «На одной стороне полукруга воет собака, на другой воет волк… Какой это жалобный вой. Но ты, прохожий человек, если услышишь и у тебя поднимется ответное чувство, не верь жалости: воет не собака, вернейший друг человека, — это волк, злейший враг его, самой злобой своей обреченный на гибель. Ты, прохожий, побереги свою жалость не для того, кто о себе воет, как волк, а для того, кто, как собака, потерявшая хозяина, воет, не зная, кому же теперь, после него, ей послужить» .
Зло, стремящееся удовлетворить хищные инстинкты, наталкивается на силу любви, на страстное желание выжить. Поэтому сказка Пришвина светится не только любовью — в ней борьба, в ней столкновение добра и зла.
Автором использованы некоторые приемы традиционной сказки. Здесь есть стечения почти сказочных случайностей и совпадений. Активное участие в судьбе детей принимают животные. Ворон, ядовитая змея, сорока, волк по кличке Серый Помещик враждебны детям. Собака Травка — представитель «доброй природы» — верно служит человеку. Интересно отметить, что первоначально сказка называлась «Друг человека» . Все философские рассуждения автора о «правде истинной» помещены в главах, повествующих о Травке.
И вместе с тем события в произведении имеют реальную основу. «Кладовая солнца» была написана в 1945 году, после окончания Великой Отечественной войны. А «еще в 1940 году автор говорил о своем намерении работать над рассказом о том, как поссорились двое детей и как пошли они двумя разделившимися дорогами, не зная, что в лесу сплошь да рядом такие дороги-обходы снова соединяются в одну общую. Дети встретились, и дорога сама их примирила» (по воспоминаниям В. Д. Пришвиной) .
Прием слияния сказочного и реального дал возможность писателю выразить свой идеал, мечту о высоком назначении человека, о его ответственности перед всем живым на земле. Сказка-быль пронизана оптимистической верой писателя в близость и возможность осуществления этой мечты, если искать ее воплощение в реальной жизни, среди обыкновенных на первый взгляд людей. Эту мысль писатель прежде всего выразил в главных героях произведения — Насте и Митраше.
Своеобразие произведения — раскрытие человека через природу, через отношение человека к природе. Пришвин писал: «Я ведь, друзья мои, пишу о природе, сам же только о людях и думаю».
Безсмертна трагедія Шекспіра »Ромео і Джульєтта» залишила в моїй душі незабутнє
враження. Прочитавши його, я глибоко задумався про те, що таке любов і на що готові піти люди заради того, щоб любити і бути коханими. Крім того, Шекспір зачіпає
таку тему, як відношення не тільки між
молодими людьми, але і їх батьками.
Якщо задуматися, то стільки горя і смертей можна було б уникнути, якби Монтеккі і Капулетті домовилися б між собою і прийшли до примирення. Адже ці два шляхетних роду вже і не пам'ятали з чого почалося їх протистояння. Але їх впертість і недалекоглядність привели до настільки жалюгідного результату.
Однак, і після великої кількості років, проблеми нерозуміння дітей і батьків, а також безглузде неприйняття один одного залишається і донині актуальними. Такі ситуації, коли батьки проти того, щоб їхні діти були разом, не зникла і в наш час.
Але так як це описано у Шекспіра, змушує тремтіти і схилятися перед розгорнувся трагедією двох молодих людей, як хотіли любити один одного і бути разом, але обставини були проти цього. Таке пронесення через століття даної серйозної проблеми сприяли тому, щоб трагедія «Ромео і Джульєтта» увічнила себе безсмертну славу. вечіла собі безсмертну славу.
Крім того, безсмертним даний твір можна назвати і тому, як воно написано, яким вишуканим літературним
мовою. Навіть читаючи переклад, відчувається,
скільки краси і сенсу міститися в
кожному слові і рядку. Людина, яка вважає, що сюжет цієї трагедії побитий і вже не так актуальне, зобов'язаний прочитати цей твір хоча б через краси складу. І мені здається, почавши читати дане
твір, жодна людина не залишиться
байдужим до нього.
Навіть наступним поколінням, які будуть рости після нас буде цікаво познайомитися з безсмертний історією кохання двох нещасних молодих людей, які віддали свої життя, щоб бути щасливі разом не в цьому світі, а там де їх любові ніщо не перешкоджатиме. Адже жити в світі без любові не має сенсу.
Ромео і Джульєтта давно вже стали загальними іменами, які позначають
двох закоханих, які не можуть бути
разом з-за розбіжностей між батьками.
Вже один цей факт вказує на те, що дана трагедія не може бути викреслена з життя будь-якого покоління. У всі часи цікаво співпереживати щирою і чистої любові, яка готова пережити всі труднощі. Але коли ці труднощі заганяють в глухий кут, вихід є тільки один і все знають, чим це закінчилося.
Зло, стремящееся удовлетворить хищные инстинкты, наталкивается на силу любви, на страстное желание выжить. Поэтому сказка Пришвина светится не только любовью — в ней борьба, в ней столкновение добра и зла.
Автором использованы некоторые приемы традиционной сказки. Здесь есть стечения почти сказочных случайностей и совпадений. Активное участие в судьбе детей принимают животные. Ворон, ядовитая змея, сорока, волк по кличке Серый Помещик враждебны детям. Собака Травка — представитель «доброй природы» — верно служит человеку. Интересно отметить, что первоначально сказка называлась «Друг человека» . Все философские рассуждения автора о «правде истинной» помещены в главах, повествующих о Травке.
И вместе с тем события в произведении имеют реальную основу. «Кладовая солнца» была написана в 1945 году, после окончания Великой Отечественной войны. А «еще в 1940 году автор говорил о своем намерении работать над рассказом о том, как поссорились двое детей и как пошли они двумя разделившимися дорогами, не зная, что в лесу сплошь да рядом такие дороги-обходы снова соединяются в одну общую. Дети встретились, и дорога сама их примирила» (по воспоминаниям В. Д. Пришвиной) .
Прием слияния сказочного и реального дал возможность писателю выразить свой идеал, мечту о высоком назначении человека, о его ответственности перед всем живым на земле. Сказка-быль пронизана оптимистической верой писателя в близость и возможность осуществления этой мечты, если искать ее воплощение в реальной жизни, среди обыкновенных на первый взгляд людей. Эту мысль писатель прежде всего выразил в главных героях произведения — Насте и Митраше.
Своеобразие произведения — раскрытие человека через природу, через отношение человека к природе. Пришвин писал: «Я ведь, друзья мои, пишу о природе, сам же только о людях и думаю».
Объяснение:
Безсмертна трагедія Шекспіра »Ромео і Джульєтта» залишила в моїй душі незабутнє
враження. Прочитавши його, я глибоко задумався про те, що таке любов і на що готові піти люди заради того, щоб любити і бути коханими. Крім того, Шекспір зачіпає
таку тему, як відношення не тільки між
молодими людьми, але і їх батьками.
Якщо задуматися, то стільки горя і смертей можна було б уникнути, якби Монтеккі і Капулетті домовилися б між собою і прийшли до примирення. Адже ці два шляхетних роду вже і не пам'ятали з чого почалося їх протистояння. Але їх впертість і недалекоглядність привели до настільки жалюгідного результату.
Однак, і після великої кількості років, проблеми нерозуміння дітей і батьків, а також безглузде неприйняття один одного залишається і донині актуальними. Такі ситуації, коли батьки проти того, щоб їхні діти були разом, не зникла і в наш час.
Але так як це описано у Шекспіра, змушує тремтіти і схилятися перед розгорнувся трагедією двох молодих людей, як хотіли любити один одного і бути разом, але обставини були проти цього. Таке пронесення через століття даної серйозної проблеми сприяли тому, щоб трагедія «Ромео і Джульєтта» увічнила себе безсмертну славу. вечіла собі безсмертну славу.
Крім того, безсмертним даний твір можна назвати і тому, як воно написано, яким вишуканим літературним
мовою. Навіть читаючи переклад, відчувається,
скільки краси і сенсу міститися в
кожному слові і рядку. Людина, яка вважає, що сюжет цієї трагедії побитий і вже не так актуальне, зобов'язаний прочитати цей твір хоча б через краси складу. І мені здається, почавши читати дане
твір, жодна людина не залишиться
байдужим до нього.
Навіть наступним поколінням, які будуть рости після нас буде цікаво познайомитися з безсмертний історією кохання двох нещасних молодих людей, які віддали свої життя, щоб бути щасливі разом не в цьому світі, а там де їх любові ніщо не перешкоджатиме. Адже жити в світі без любові не має сенсу.
Ромео і Джульєтта давно вже стали загальними іменами, які позначають
двох закоханих, які не можуть бути
разом з-за розбіжностей між батьками.
Вже один цей факт вказує на те, що дана трагедія не може бути викреслена з життя будь-якого покоління. У всі часи цікаво співпереживати щирою і чистої любові, яка готова пережити всі труднощі. Але коли ці труднощі заганяють в глухий кут, вихід є тільки один і все знають, чим це закінчилося.