Задание 1.
Почему сказку «Снегурочка» назвали весенней сказкой? Какую роль
играет в сказке Весна как героиня и весна как время года?
Что радостного и смешного в сказке «Снегурочка», а что грустного?
Найдите в сказке примеры антитезы (противопоставлений)
Можно ли кого-то винить в смерти Снегурочки и Мизгиря?
ПОДСКАЖИТЕ У НАС СОР(
Объяснение:
I. Мотивація навчальної діяльності
учнів
Учитель. Генрік Ібсен зазначав, що п’єсу написано заради заключної сцени, яка сприймалася як скандал. У суспільстві виникли такі бурхливі суперечки, що подекуди у вітальнях вивішували оголошення не говорити про “Ляльковий дім””.
Дискусія переходила зі сцени в зал до глядачів, далі – у приватні салони й вітальні. Чи спонукає п’єса сучасного читача до роздумів? Чи лише про жіночу емансипацію в ній ідеться?
Над цими та багатьма іншими питаннями поміркуємо сьогодні на уроці.
II. Оголошення теми й мети уроку
III. Актуалізація опорних знань
Літературний диктант
1.
Як Хельмер називав свою дружину? (Білочка, жайворонок)
2. Який подарунок Нора в чоловіка на різдво? (Гроші)
3. Хто така фру Лінне і чому Нора довіряє їй свою таємницю? (Подруга; щоб не думала, що вона така легковажна й безтурботна.)
4. Чому раділа сім’я Хельмерів напередодні різдва? (Чоловік посів високу посаду й сім’я буде добре забезпечена.)
5. Що Крогстад у Нори? (Заступитися за нього перед чоловіком, щоб той його не звільняв.)
6. Чому Крогстад шантажує Нору? (Вона заборгувала йому, подала вексель батька з підробленим підписом.)
7. Чому Нора так зробила? (Щоб урятувати чоловіка й не тривожити дуже хворого батька.)
8. Чому Нора не допускає до себе дітей? (Щоб їм не зашкодити, адже вважає себе негідною їх виховувати.)
9. Як відповів Хельмер на настійливе прохання щодо Крогстада? (Відмовив)
10. Що надумала Нора в безвихідній, на її думку, ситуації і чому не здійснила? (Вчинити самогубство; забракло духу)
11. Що запропонувала фру Лінне Крогстаду й чому? (Об’єднатися; щоб мати, для кого жити)
12. На яке “диво” очікувала Нора? (Що чоловік візьме її провину на себе, зрозуміє та підтримає.)
IV. Формування вмінь і навичок
1. слово вчителя
– Драма “Ляльковий дім” мала ще й іншу назву – “Нора”. Отже, у центрі уваги драматурга – Нора, дружина адвоката Хельмера.
2. міні-диспут
– Чи згодні ви з тим, що Нора – “жахлива матір”, адже покинула трьох дітей заради утвердження свого “Я”?
3. Продовження слова вчителя
– Композиція п’єси “Ляльковий дім” має аналітичний характер. Аналітизм її полягає в тому, що твір розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчується катастрофою. Драматург доводить, що злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також нібито доброзичливі взаємини між ними є оманою.
У такий б він розкриває суперечності сучасного йому світу. Але драму Г. Ібсена називають не тільки аналітичною, але й інтелектуально-аналітичною, бо вона завершується інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. Проте герої Ібсена не є рупорами його ідей.
Вони промовляють те, що диктує їм логіка власного характеру, психологічну глибину якого майстерно розкриває письменник.
V. Закріплення знань, умінь і навичок
Інтерактивна вправа “Займи позицію”
1) Чи любив Хельмер свою дружину?
Так Не зовсім Ні
2) Чи була фру Лінне справжньою подругою?
Так Не зовсім
3) Чи є Крогстад негативним персонажем?
Так Не зовсім Ні
(Учні мають обгрунтувати свої позиції.)
VI. Домашнє завдання
Характеризувати образи драми. Аналізувати композицію твору.
VII. Підсумки уроку
Інтерактивна вправа “мікрофон”
Закінчіть речення:
Я не вірю, що…
Мені сподобалася думка про те…
Я думаю, що в наш час…
Рассказ Пришвина Этажи леса
сказки
рассказы Пришвина
Страница 9 из 9
A-A+
У птиц и у зверьков в лесу есть свои этажи: мышки живут в корнях — в самом низу; разные птички вроде соловья вьют свои гнездышки прямо на земле; дрозды — еще повыше, на кустарниках; дупляные птицы — дятел, синички, совы — еще повыше; на разной высоте по стволу дерева и на самом верху селятся хищники: ястреба и орлы.
Мне пришлось однажды наблюдать в лесу, что у них, у зверушек и птиц, с этажами не как у нас в небоскребах: у нас всегда можно с кем-нибудь перемениться, у них каждая порода живет непременно в своем этаже.
Однажды на охоте мы пришли к полянке с погибшими березами. Это часто бывает, что березы дорастут до какого-то возраста и засохнут.
Другое дерево, засохнув, роняет на землю кору, и оттого непокрытая древесина скоро гниет и все дерево падает; у березы же кора не падает; эта смолистая, белая снаружи кора — береста — бывает непроницаемым футляром для дерева, и умершее дерево долго стоит, как живое.
Даже когда и сгниет дерево и древесина превратится в труху, отяжеленную влагой, с виду белая береза стоит, как живая. Но стоит, однако, хорошенько толкнуть такое дерево, как вдруг оно разломится все на тяжелые куски и падает. Валить такие деревья — занятие очень веселое, но и опасное: куском дерева, если не увернешься, может здорово хватить тебя по голове. Но все-таки мы, охотники, не очень боимся и когда попадаем к таким березам, то друг перед другом начинаем их рушить.
Так пришли мы к полянке с такими березами и обрушили довольно высокую березу. Падая, в воздухе она разломилась на несколько кусков, и в одном из них было дупло с гнездом гаечки. Маленькие птенчики при падении дерева не пострадали, только вместе со своим гнездышком вывалились из дупла. Голые птенцы, покрытые пенышками, раскрывали широкие красные рты и, принимая нас за родителей, пищали и у нас червячка. Мы раскопали землю, нашли червячков, дали им перекусить; они ели, глотали и опять пищали.
Очень скоро прилетели родители, гаечки-синички, с белыми пухлыми щечками и с червячками во ртах сели на рядом стоящих деревьях.
— Здравствуйте, дорогие, — сказали мы им, — вышло несчастье: мы этого не хотели.
Гаечки ничего не могли нам ответить, но, самое главное, не могли понять, что такое случилось, куда делось дерево, куда исчезли их дети.
Нас они нисколько не боялись, порхали с ветки на ветку в большой тревоге.
— Да вот же они! — показывали мы им гнездо на земле. — Вот они, прислушайтесь, как они пищат, как зовут вас!
Гаечки ничего не слушали, суетились, беспокоились и не хотели спуститься вниз и выйти за пределы своего этажа.
— А может быть, — сказали мы друг другу, — они нас боятся. Давай спрячемся! — И спрятались.
Нет! Птенцы пищали, родители пищали, порхали, но вниз не спускались.
Мы догадались тогда, что у птичек не как у нас в небоскребах, они не могут перемениться этажами: им теперь кажется, что весь этаж с их птенцами исчез.
— Ой-ой-ой, — сказал мой спутник, — ну какие же вы дурачки!
Жалко стало и смешно: такие славные и с крылышками, а понять ничего не хотят.
Тогда мы взяли тот большой кусок, в котором находилось гнездо, сломили верх соседней березы и поставили на него наш кусок с гнездом как раз на такую высоту, на какой находился разрушенный этаж. Нам недолго пришлось ждать в засаде: через несколько минут счастливые родители встретили своих птенчиков.