Задание №1 Прочитайте отрывок из повести Л. Толстого «Кавказский пленник».
Служил на Кавказе офицером один барин. Звали его Жилин. Пришло раз ему письмо из дома. Пишет ему старуха мать: «Стара я уж стала, и хочется перед смертью повидать любимого сынка. Приезжай со мной проститься, похорони, а там и с богом, поезжай опять на службу. А я тебе и невесту приискала: и умная, и хорошая, и именье есть. Полюбится тебе, может, и женишься и совсем останешься». Жилин и раздумался: «И в самом деле: плоха уж старуха стала; может, и не придется увидать. Поехать; а если невеста хороша — и жениться можно». Пошел он к полковнику, выправил отпуск, простился с товарищами, поставил своим солдатам четыре ведра водки на прощанье и собрался ехать. На Кавказе тогда война была. По дорогам ни днем, ни ночью не было проезда. Чуть кто из русских отъедет или отойдет от крепости, татары или убьют, или уведут в горы. И было заведено, что два раза в неделю из крепости в крепость ходили провожатые солдаты. Спереди и сзади идут солдаты, а в средине едет народ. Дело было летом. Собрались на зорьке обозы за крепость, вышли провожатые солдаты и тронулись по дороге. Жилин ехал верхом, а телега с его вещами шла в обозе. Ехать было 25 верст. Обоз шел тихо; то солдаты остановятся, то в обозе колесо у кого соскочит, или лошадь станет, и все стоят — дожидаются. Солнце уже и за полдни перешло, а обоз только половину дороги . Пыль, жара, солнце так и печет, а укрыться негде. Голая степь, ни деревца, ни кустика по дороге.
1. Разбейте карандашом текст на смысловые части.
2. Озаглавьте отрывок.
3. Составьте простой план.
4. Подберите к каждому пункту плана соответствующие цитаты.
Рассказ о дружбе старика по имени Лупп Егорович и кота по кличке Старый Валенок.
Лупп Егорович и на старости лет был активен, вмешивался в колхозные дела, давал советы председателю. А ещё он любил поговорить об этом со своим котом, которого считал старым и обленившимся, потому что тот днями напролёт спал на печи и не реагировал на слова Луппа Егоровича и даже на еду. Но стоило старику уснуть, как кот преображался. Он охотился и приносил хозяину самых крупных мышей, утыкался ему мордочкой в грудь и благодарно мурлыкал..Знаете это очень интересный, и красочный рассказ очень советую прочитать!
Объяснение:
незачто?:_)♡
Герої Стельмаха вже знайомі читачеві. У повісті "Гуси-лебеді летять" автор дивиться на навколишній світ дитячими очима. На сторінках повісті "Щедрий вечір" Михайлик та Люба вже трохи старші, збагачені певним життєвим досвідом. Тепер для героїв Стельмаха найголовніше — навчання. А у вільний час хочеться побігати або покататися на ковзанах. Ще Михайлик мріє про модні галіфе. Люба гарно співає. Навіть у Вінниці після прослухування спеціалісти високо оцінили її здібності.
Дитячі мрії не заважають героям повісті: Михайлик та Люба завжди пам'ятають про те, що навколо панують розруха та злидні. Діти допомагають своїм батькам у скрутний час. Улітку Михайлик та Люба працюють: хлопчик жне та в'яже снопи, а дівчинка збирає липовий цвіт, заробляючи собі на зошити. Гордістю сповнюється серце Михайлика, коли вів оглядає перші свої снопи. Йому дуже хотілося зустріти когось і поділитися своєю радістю. Михайлик, ідучи по воду, так і випромінює щастя. Йому кортить розказати, що він не якийсь там пастушок, а справжній жнець. Але назустріч ніхто не трапляється: всі працюють у полі, бо день рік годує.
Повість Михайла Стельмаха "Щедрий вечір" сповнена світла. Це один з найоптимістичніших та життєстверджуючих творів письменника. Життя України в двадцяті роки було непростим, скрути зазнавали дорослі й діти. Добре, що дитяча пам'ять головного героя всотує тільки найяскравіші, найщасливіші епізоди життя. Михайлика й Любу можна вважати щасливими дітьми. Тому Стельмах від імені Михайлика каже: "...і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у цім світі, де є зорі, і тихі вогники, і щедрі вечори..."