Задание:
1. Прочтите отрывок из произведения.
Весна-Красна на журавлях, лебедях и гусях спускается на землю, окруженная свитой птиц.
Весна-Красна:
В урочный час обычной чередою
Являюсь я на землю берендеев,
Нерадостно и холодно встречает
Весну свою угрюмая страна.
Печальный вид: под снежной пеленою
Лишенные живых, веселых красок,
Лишенные плодотворящей силы,
Лежат поля остылые. В оковах
Игривые ручьи, — в тиши полночи
Не слышно их стеклянного журчанья... <...>
Хоть стыдно мне, а надо признаваться
Пред птицами. Сама я виновата,
Что холодно и мне, Весне, и вам.
Шестнадцать лет тому, как я для шутки
И теша свой непостоянный нрав,
Изменчивый и прихотливый, стала
Заигрывать с Морозом, старым дедом,
Проказником седым; и с той поры
В неволе я у старого.
Оставить бы седого,
Да вот беда, у нас со старым дочка —
Снегурочка. В глухих лесных трущобах,
В нетающих лядинах возвращает
Старик свое дитя. Любя Снегурку,
Жалеючи ее в несчастной доле,
Со старым я поссориться боюсь;
А он и рад тому — знобит, морозит
Меня, Весну и берендеев. Солнце
Ревнивое на нас сердито смотрит
И хмурится на всех, и вот причина
Жестоких зим и холодов весенних …
2. ответьте на во Какие изобразительные средства использует автор в данном отрывке? Выпишите примеры.
2. Каким образом изобразительные средства понять идею произведения? Докажите примерами из отрывка (не менее трех).
Примечание: для ответа на второй во можно использовать формулу «Позиция – Обоснование – Пример – Следствие» (см. предыдущий урок).
ответ:
у начерку до літературного автопортрету в. дрозд згадує рідне село, босоноге дитинство, в якому були і болі, і радощі, важку працю батьків, сільську вчительку, що «забралася до них чи то з харкова, чи з києва», безмежні луки, «каламутні» дороги, різні перипетії, що випали на його долю. чарівний світ села полонив його душу й серце, викликав потік думок, згодом став тією безмежною криницею, з якої він черпав свої творчі сили; тим корінням, яке живило душу, давало натхнення, поглиблювало
з-під пера письменника виходять твори різних жанрів: оповідання, повісті, новели, романи, які отримують полярні оцінки: хтось критикує їх, хтось благає «кинути написане в темний куток», хтось знаходить в них щось оригінальне й неповторне, а сам письменник наголошує: «не хочу бути таким, як усі», бо для нього — перш за все правда й лише правда. позиція в. дрозда відповідає тому стилеві, який входить у нашу літературу останнім часом і активно проявляється і в доробку деяких сучасних письменників. ім'я цьому стилю — постмодернізм (лат. post — після і франц. modern — сучасний).
«білий кінь шептало» — одне з ранніх оповідань митця, написане в ті роки, коли після століть жорстокого цензурного контролю наше мистецтво загалом (не тільки література) вперше розвивається в умовах практично повної свободи. знято будь-які обмеження. за кілька років українська література переборола тематичну неповноту, з прози зник такий жанр, як виробничий роман. зникли й теми, які за радянських часів були досить популярними: вірність комуністичній ідеології, радянський патріотизм, соціалістичний спосіб життя і т. ін. натомість розвиваються злободенні проблеми сьогодення, морально-духовне відродження нашого суспільства, з'являються твори еротичної тематики; набуває нового змісту поняття «художність літературного твору». мистецька якість художніх творів розглядається як гармонійне поєднання змісту і форми. правдивість і глибина зображення життя практично зливаються в єдине поняття.
яскравим прикладом нових творів є оповідання «білий кінь шептало». основну увагу варто сконцентрувати на образах і засобах їх творення, зокрема на алегорії, яка пронизує весь твір і є читачеві зрозуміти, хто є хто. головний герой оповідання — білий кінь шептало, в алегоричному образі якого письменник втілює суперечливу особу періоду «застою». шептало часто згадує своє дитинство, коли разом із матір'ю «бігав зеленими розореними дорогами, зазирав у зелені сутінки хащ, заходив по коліна в жовтогарячі лісові ». ті роки «пахли молоком і конюшиною». мати розповідала шепталу про гордих білих коней, що «від дідів і прадідів працювали на і», а люди захоплювалися їхньою гордовитою поставою й аплодували їм.
йшли змінювалися обставини перероджувалися білий кінь потрапив до «бригадного стовпища», яке сприймається нами як натовп безликих персоналій. вони разом ходять на водопій, разом їдять сіно, здебільшого мовчки виконують усі вказівки степана. лише іноді голосно про щось говорять. проте шепталові це не цікаво. більше того, він переконаний, що потрапив до стайні тільки завдяки якомусь випадку, химерній долі. кінь — гордовитий, здебільшого мовчазний. степан ставиться до нього з повагою.
минає час, і в коня все частіше з'являються думки про те, «що люди рано чи пізно його зламають» (степан дозволяє собі бити білого шептало втрачає своє «я» і переконує себе в тому, що до всього треба звикати, що « вітру не побіжиш, то краще, розумніше» прикидатися скореним, а вільним бути лише в душі. він боїться, щоб люди не побачили фальші в його поведінці, не помітили брехливої покірності, тому й тягне голоблі.
повага до себе, відчуття свого «я», твердість характеру виявляються тоді, коли «хлопчисько чіпкими руками пригнув голову коня, спритно накинув недогнуздок і владно сіпнув до себе». протестуючи проти приниження (а воля в душі істоти росла і кінь «з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на ноги й побіг так, як, здається, ніколи».
і ось він на волі. використовуючи такий художній засіб, як нагромадження дієслів, письменник вводить у текст міні-описи довкілля, що поглиблює психологічну характеристику того, хто відчув волю: «небо над шептало напнулося, тріснуло навпіл; трави заворожили його своєю духмяністю»; через якусь мить він побачив у воді «чисту, прекрасну білизну». вир думок, спогаді але ось пішов дощ, й емоції кудись зникли. кінь не біг, не йшов, а плівся туди, до стійбища. гірка радість засмутила його. він не хотів бути білим конем, а тому шубовснувся в калюжу і став сірим. як усі!
чим ближче він підходив до стайні, тим більшим було його бажання побачити степана, відчути на собі тріск
объяснение: ето подойдет?
ответ:
базаров был великий охотник до женщин и до женской красоты,
но любовь в смысле идеальном, романтическом называл белибердой,
непростительной дурью, считал рыцарские чувства чем-то вроде
уродства, болезни… " (глава xvi).
"… нравится тебе женщина – старайся добиться толку, а нельзя –
ну, не надо, отвернись – земля не клином сошлась… " (глава xvi).
базаров об одинцовой.
… что за фигура? на остальных баб не (глава xiv).
.. ты говоришь, она холодна. в этом-то самый вкус и есть.
ведь ты любишь мороженое? (глава xiv).
… у ней такие плечи, каких я не видывал давно… (глава xiv).
… посмотрим, к какому разряду млекопитающих принадлежит эта
(глава xv).
… этакое богатое тело…
"… а все-таки она себя, ох как себя
эта барыня. (глава xvi).
.. баба с мозгом. ну и видала же она виды. (глава xvi).
базаров смотрит на женщину , приземленно, грубо, с точки зрения . вульгарный взгляд.
пока он движем только любопытством.
"базаров сам почувствовал, что сконфузился, ему стало досадно.
"вот тебе раз! бабы испугался! – подумал он и, развалясь в кресле
не хуже ситникова, заговорил преувеличенно, развязно.
одинцова не спускала с него своих ясных глаз"
- если вы, господа, не боитесь скуки, приезжайте ко мне в никольское.
- а… базаров только поклонился, и аркадию в последний раз
пришлось удивиться: он заметил, что приятель его покраснел.
она спокойна.
душевное состояние героев различно, можно сказать противоположно.
базарову не удалось сохранить спокойствие, в отличие от одинцовой.
она же сохранила спокойствие, по крайней мере внешнее,
она имеет превосходство над базаровым в этом отношении.
начался тот поединок, который тютчев назвал "роковым".
"вишь, как она себя заморозила! герцогиня, владетельная особа" .
уже слышится интерес.
"в переделке была, братец ты мой, нашего хлеба покушала" .
уважение.
"в базарове стала проявляться небывалая прежде тревога:
он легко раздражался, говорил нехотя, глядел сердито,
не мог усидеть на месте, словно его подмывало".
"базаров перестал говорить с аркадием об одинцовой,
даже бранить её аристократические замашки… "
влюблён, хотя автор ни слова не говорит о его влюблённости.
тургенев открыто говорит о влюблённости аркадия, а о чувствах
базарова молчит.
они глубже, сильнее. автор уважает чувства "своего любимого
детища"
и всё же чувство рвётся наружу.
подробнее - на -
объяснение: