ответ: Если кратко, то один торговец рассказал Синбаду об удивительном сотрове Серендиб, тот так впечатлился, что после не смог уснуть и решил поехать на остров. Ниже отрывок из книги.
Однажды вечером к Синдбаду, по обыкновению, пришли его приятели-купцы. Когда они кончили ужин и приготовились слушать рассказы хозяина, в комнату вошел слуга и сказал, что у ворот стоит человек и продает диковинные плоды.
- Прикажи ему войти сюда,- сказал Синдбад.
Слуга привел торговца плодами в комнату. Это был смуглый человек с длинной черной бородой, одетый по-иноземному. На голове он нес корзину, полную великолепных плодов. Он поставил корзину перед Синдбадом и снял с нее покрывало.
Синдбад заглянул в корзину - и ахнул от удивления. В ней лежали огромные круглые апельсины, кислые и сладкие лимоны, померанцы, яркие, словно огонь, персики, груши и гранаты, такие большие и сочные, каких не бывает в Багдаде.
- Кто ты, чужеземец, и откуда ты пришел?- спросил Синдбад торговца.
- О господин,- ответил тот,- я родился далеко отсюда, на острове Серендибе. Всю мою жизнь я плавал по морям и побывал во многих странах и везде я продавал такие плоды.
- Расскажи мне про остров Серендиб: какой он и кто на нем живет?- сказал Синдбад.
- Про мою родину не расскажешь словами. Ее нужно видеть, так как нет в мире острова прекраснее и лучше Серендиба,- ответил торговец.- Когда путник вступает на берег, он слышит пение прекрасных птиц, перья которых горят на солнце, как драгоценные камни. Даже цветы на острове Серендибе светятся, словно яркое золото. И есть на нем цветы, которые плачут и смеются. Каждый день на восходе солнца они поднимают свои головки кверху и громко кричат: «Утро! Утро!»- и смеются, а вечером, когда солнце заходит, они опускают головки к земле и плачут. Лишь только наступает темнота, выходят на берег моря всевозможные звери - медведи, барсы, львы и морские кони,- и каждый держит во рту драгоценный камень, который сверкает, как огонь, и освещает все вокруг. А деревья на моей родине самые редкие и дорогие: алоэ, которое так прекрасно пахнет, если его зажечь; крепкий тек, что идет на корабельные мачты,- ни одно насекомое не прогрызет его, и не повредит ему ни вода, ни холод; высокие пальмы и блестящий эбен, или черное дерево. Море вокруг Серендиба ласковое и теплое. На дне его лежат чудесные жемчужины - белые, розовые и черные, и рыбаки ныряют в воду и достают их. А иногда они посылают за жемчугом маленьких обезьян…
Долго еще рассказывал торговец плодами про диковины острова Серендиба, и когда он кончил, Синдбад щедро наградил его и отпустил. Торговец ушел, низко кланяясь, а Синдбад лег спать, но еще долго ворочался с боку на бок и не мог заснуть, вспоминая рассказы об острове Серендибе. Ему слышался плеск моря и скрип корабельных мачт, он видел перед собой чудесных птиц и золотые цветы, сверкавшие яркими огнями. Наконец он заснул, и ему приснилась обезьяна с огромной розовой жемчужиной во рту он сразу же вскочил с постели и сказал себе:
- Я непременно должен побывать на острове Серендибе! Сегодня же начну собираться в путь.
Рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: Не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму! Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Коли ми відокремлюємось від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого, – тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”). Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами. Смисл же ння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Ів. 3.19)), і за законом спорідненості добра й зла (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (Мк. 12.25). Бо “міра людська – вона ж і міра Ангела”
ответ: Если кратко, то один торговец рассказал Синбаду об удивительном сотрове Серендиб, тот так впечатлился, что после не смог уснуть и решил поехать на остров. Ниже отрывок из книги.
Однажды вечером к Синдбаду, по обыкновению, пришли его приятели-купцы. Когда они кончили ужин и приготовились слушать рассказы хозяина, в комнату вошел слуга и сказал, что у ворот стоит человек и продает диковинные плоды.
- Прикажи ему войти сюда,- сказал Синдбад.
Слуга привел торговца плодами в комнату. Это был смуглый человек с длинной черной бородой, одетый по-иноземному. На голове он нес корзину, полную великолепных плодов. Он поставил корзину перед Синдбадом и снял с нее покрывало.
Синдбад заглянул в корзину - и ахнул от удивления. В ней лежали огромные круглые апельсины, кислые и сладкие лимоны, померанцы, яркие, словно огонь, персики, груши и гранаты, такие большие и сочные, каких не бывает в Багдаде.
- Кто ты, чужеземец, и откуда ты пришел?- спросил Синдбад торговца.
- О господин,- ответил тот,- я родился далеко отсюда, на острове Серендибе. Всю мою жизнь я плавал по морям и побывал во многих странах и везде я продавал такие плоды.
- Расскажи мне про остров Серендиб: какой он и кто на нем живет?- сказал Синдбад.
- Про мою родину не расскажешь словами. Ее нужно видеть, так как нет в мире острова прекраснее и лучше Серендиба,- ответил торговец.- Когда путник вступает на берег, он слышит пение прекрасных птиц, перья которых горят на солнце, как драгоценные камни. Даже цветы на острове Серендибе светятся, словно яркое золото. И есть на нем цветы, которые плачут и смеются. Каждый день на восходе солнца они поднимают свои головки кверху и громко кричат: «Утро! Утро!»- и смеются, а вечером, когда солнце заходит, они опускают головки к земле и плачут. Лишь только наступает темнота, выходят на берег моря всевозможные звери - медведи, барсы, львы и морские кони,- и каждый держит во рту драгоценный камень, который сверкает, как огонь, и освещает все вокруг. А деревья на моей родине самые редкие и дорогие: алоэ, которое так прекрасно пахнет, если его зажечь; крепкий тек, что идет на корабельные мачты,- ни одно насекомое не прогрызет его, и не повредит ему ни вода, ни холод; высокие пальмы и блестящий эбен, или черное дерево. Море вокруг Серендиба ласковое и теплое. На дне его лежат чудесные жемчужины - белые, розовые и черные, и рыбаки ныряют в воду и достают их. А иногда они посылают за жемчугом маленьких обезьян…
Долго еще рассказывал торговец плодами про диковины острова Серендиба, и когда он кончил, Синдбад щедро наградил его и отпустил. Торговец ушел, низко кланяясь, а Синдбад лег спать, но еще долго ворочался с боку на бок и не мог заснуть, вспоминая рассказы об острове Серендибе. Ему слышался плеск моря и скрип корабельных мачт, он видел перед собой чудесных птиц и золотые цветы, сверкавшие яркими огнями. Наконец он заснул, и ему приснилась обезьяна с огромной розовой жемчужиной во рту он сразу же вскочил с постели и сказал себе:
- Я непременно должен побывать на острове Серендибе! Сегодня же начну собираться в путь.
Рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: Не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму! Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Коли ми відокремлюємось від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого, – тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”). Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами. Смисл же ння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Ів. 3.19)), і за законом спорідненості добра й зла (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (Мк. 12.25). Бо “міра людська – вона ж і міра Ангела”