На занавески моей соседки! Картину хвалили: «Красиво, забавно...» Все так. Но никто не сказал, что ромашки будто трепещут на ветерке, а перепутанная зеленая трава шелестит. Никто не сказал, что картина почти живой кажется. Почему же так? Случилось что-нибудь? Двести лет, ну, в крайнем случае, сто ромашки трепетали, трава шелестела, небо теплым казалось, а теперь... Занавески соседкины... Пуговки забавные... Обидно. Но вот вернулся мотылек. Ему, конечно, понравились цветы прекрасной бабочки. Но он очень, просто очень торопился к своим ромашкам. Он скучал, он привык к ним. Мотылек опустился на свою ромашку, расправил матовые крылышки, замер... И странная история получилась. Все увидели, как затрепетали ромашки, а трава, кажется, зашелестела, а небо потеплело. Шелковая картина снова стала не просто красивой, а живой, как двести лет назад. Кстати, матовый маленький мотылек сидел на своей чудесной ромашке так же спокойно и незаметно, как будто он ни при чем.
Це літо було для мене дуже гарним і цікавим. Я з нетерпінням чекав на канікули, бо ми всією родиною вже запланували подорож Україною на авто. Нам дуже пощастило: у нас багато родичів і в Україні, і за кордоном, тобто у багатьох містах нам не потрібно було шукати готель. Подорож аша тривала майже місяць. Побували ми і на Поділлі, і у Чернигові, і у Києві. Я накупався у теплому Азовському морі у Кирилівці, де живе одна з моїх бабусь. Там мене батьки й залищили на місяць, бо вони повинні були вертатися з відпустки на роботу, а я у місто не хотів. Я допомагав бабусі - як у багатьох людей там, у неї свій міні-готель. І зовсім мені було не важко, а, навпаки, цікаво. Я відчував себе майже дорослим. Коли бабусі говорили, що, мовляв, рано дитині працювати, вона відповідала, що я не дитина, а вже парубок.
Потім я повернувся до міста і провів три тижні до школи там. Зустрівся з друзями і зробив завдання на літо. А там і вересень прийшов.
Картину хвалили: «Красиво, забавно...» Все так. Но никто не сказал, что ромашки будто трепещут на ветерке, а перепутанная зеленая трава шелестит. Никто не сказал, что картина почти живой кажется. Почему же так? Случилось что-нибудь? Двести лет, ну, в крайнем случае, сто ромашки трепетали, трава шелестела, небо теплым казалось, а теперь... Занавески соседкины... Пуговки забавные...
Обидно.
Но вот вернулся мотылек. Ему, конечно, понравились цветы прекрасной бабочки. Но он очень, просто очень торопился к своим ромашкам. Он скучал, он привык к ним. Мотылек опустился на свою ромашку, расправил матовые крылышки, замер...
И странная история получилась. Все увидели, как затрепетали ромашки, а трава, кажется, зашелестела, а небо потеплело.
Шелковая картина снова стала не просто красивой, а живой, как двести лет назад.
Кстати, матовый маленький мотылек сидел на своей чудесной ромашке так же спокойно и незаметно, как будто он ни при чем.
Це літо було для мене дуже гарним і цікавим. Я з нетерпінням чекав на канікули, бо ми всією родиною вже запланували подорож Україною на авто. Нам дуже пощастило: у нас багато родичів і в Україні, і за кордоном, тобто у багатьох містах нам не потрібно було шукати готель. Подорож аша тривала майже місяць. Побували ми і на Поділлі, і у Чернигові, і у Києві. Я накупався у теплому Азовському морі у Кирилівці, де живе одна з моїх бабусь. Там мене батьки й залищили на місяць, бо вони повинні були вертатися з відпустки на роботу, а я у місто не хотів. Я допомагав бабусі - як у багатьох людей там, у неї свій міні-готель. І зовсім мені було не важко, а, навпаки, цікаво. Я відчував себе майже дорослим. Коли бабусі говорили, що, мовляв, рано дитині працювати, вона відповідала, що я не дитина, а вже парубок.
Потім я повернувся до міста і провів три тижні до школи там. Зустрівся з друзями і зробив завдання на літо. А там і вересень прийшов.