В сочинении надо показать, что важно заботиться о тех, кто рядом с нами, быть внимательными и ответственными относительно животных, ухаживать за ними и быть чуткими и не оставлять без своей
Очень часто те животные, которых взяли себе или стали о них заботиться нуждаются, привыкают к и порой не могут обходиться, если не
Надо обращать внимание на тех животных, кому не просто самим добывать себе еду и тяжело, например, звери и птицы зимой.
Вообще заботиться о природе и тех, кто живет вместе с нами. Многие животные на грани вымирания и они нуждаются в заботе и отдельно. Человек часть окружающего мира и взаимодействует с природой и средой, надо помнить о тех, кто рядом и им нужна и забота.
Человек создает заповедники, берет под опеку природу и тех, кто обитает в самых живописных уголках планеты. Это надо, чтобы сохранить естественную красоту природы, любоваться ей и не позволить иссякнуть этой красоте и исчезнуть тем живым существам, что обитают.
Важно помнить о тех, кто нуждается в заботе, хотя не могут об этом сказать и попросить. Надо беречь тех, кто зависит от людей и не может, если им не Надо любить и заботиться об окружающем мире и тех, кто рядом.
Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе. Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки»
І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі. Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»
В сочинении надо показать, что важно заботиться о тех, кто рядом с нами, быть внимательными и ответственными относительно животных, ухаживать за ними и быть чуткими и не оставлять без своей
Очень часто те животные, которых взяли себе или стали о них заботиться нуждаются, привыкают к и порой не могут обходиться, если не
Надо обращать внимание на тех животных, кому не просто самим добывать себе еду и тяжело, например, звери и птицы зимой.
Вообще заботиться о природе и тех, кто живет вместе с нами. Многие животные на грани вымирания и они нуждаются в заботе и отдельно. Человек часть окружающего мира и взаимодействует с природой и средой, надо помнить о тех, кто рядом и им нужна и забота.
Человек создает заповедники, берет под опеку природу и тех, кто обитает в самых живописных уголках планеты. Это надо, чтобы сохранить естественную красоту природы, любоваться ей и не позволить иссякнуть этой красоте и исчезнуть тем живым существам, что обитают.
Важно помнить о тех, кто нуждается в заботе, хотя не могут об этом сказать и попросить. Надо беречь тех, кто зависит от людей и не может, если им не Надо любить и заботиться об окружающем мире и тех, кто рядом.
Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки»
І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі.
Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»