Женя говорит, что её мама " интеллигентна. лёва похож на её". в чём проявляется интеллигентность лёвы и его мамы? повесть: "мой брат играет на кларнете".
Алтынай – идеальная героиня, «золушка» советского времени. Но самое интересное в том, что в отличие от сказочной истории, читатель верит, что в советское время такое развитие событий вполне возможно: сиротка из степного аила в результате многих усилий стала академиком. Начала с рабфака и пришла в итоге к храму знаний, к альфе и омеге каждого ученого Советского Союза (России) – академии наук. Именно так видит современную ему золушку Ай анализ предполагает именно такой, с параллелями из сказок. Ведь эта повесть – тоже сказка, но грустная и правдивая. Но это было после. Предшествовала же восхождению «золушки» на научный Олимп драматичная история.
Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». Машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає. І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім. Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі. Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида. Ось який він, той козак: «У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне. Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням? Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо. Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат: «Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14). Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать: «Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).
Алтынай – идеальная героиня, «золушка» советского времени. Но самое интересное в том, что в отличие от сказочной истории, читатель верит, что в советское время такое развитие событий вполне возможно: сиротка из степного аила в результате многих усилий стала академиком. Начала с рабфака и пришла в итоге к храму знаний, к альфе и омеге каждого ученого Советского Союза (России) – академии наук. Именно так видит современную ему золушку Ай анализ предполагает именно такой, с параллелями из сказок. Ведь эта повесть – тоже сказка, но грустная и правдивая. Но это было после. Предшествовала же восхождению «золушки» на научный Олимп драматичная история.
Надеюсь
І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім.
Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі.
Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида.
Ось який він, той козак:
«У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне.
Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням?
Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо.
Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат:
«Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14).
Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать:
«Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).