Знайдзіце і зачытайце вершаваныя радкі, у якіх перададзена любоў аўтара да дарагіх яго сэрцу рэчаў, да роднай зямлі, выказаная як запавет нашчадкам. Мікола Арочка
ХЛЕБ РОДНАЙ МОВЫ
Шчодрым дамашнім богам
Ляжыць на стале маім бохан --
Па зярнятку з вякоў назапашаны,
У дзяжы ліхалеццяў заквашаны, Замяшаны на мудрасці, поце
И апалены духам на подзе
Жыцця!
Як ніколі я сення жадзён яму,
Гэтаму хлебу надзённаму!
Лусту кладу на настольніцы,
Крою дзецям: ешце па поўніцы!
Калі выпадзе з рук - абдзьмухніце,
Не кідайцеся ім, не тапчыце!
Наядайцеся змалку уволю,
Каб не вечна вам пах
Родным полем,
Баравінай, зялёнай лагчынай
І рукамі матулі,
Айчынай!

В мире происходят страшные вещи. Война- это самая опасное и устращабщее явление в жизни человечества. Во время войны погибают люди, не только те кто служат Родине, но и те кто обычный, мирный народ. Из-за снарядов разрушаются их дома, бывает что под обломками находят людей, которые не успели убежать и спрятаться. Никто не хотел бы жить в таком мире, во время когда боишься всего на свете. Поэтому мы за мир. Мы за добро, за неравнодушие. Мы хотим жить своей жизнью и не бояться. Ведь это просто! Добродушно решать переговоры. Разбираться в проблемах и политике. Можно обойтись без жестокости. Надеюсь, что в скором времени все так и будет.

«Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві». Учитель філософії. Хочете займемося етикою? Г-н Журден. Етикою? Учитель філософії. Так. Г-н Журден. А про що вона, ця сама етика? Учитель філософії. Вона трактує про щастя життя, вчить людей зменшувати свої пристрасті і … Г-н Журден. Ні, не треба. Я запальний, як сто чортів, і ніяка етика мене не втримає: я бажаю казитися, скільки влізе, коли мене розбирає злість. Невігластво і грубість: «Послухай, якщо ти цю секунду не перестанеш, клянусь, я вліплю тобі такий ляпас, який ще ніхто на світі не отримував ». «Щоб його лихоманка замучила, цього розбійника кравця!» … «Це ще що? Нy і нахаба! ». У цю побутову, звичну для Журдена манеру висловлюватися деколи вклинюються слова іншого характеру, вимовляючи які Журден хочеться похизуватися своєю освіченістю, але, не розуміючи їх значення, вживає невпопад, що створює комічний ефект: «Мовчати, кажуть вам. Обидві ви невігласи. Вам невтямки, які це мені дає пре-ро-га-тиви ». Чесне слово, я й не підозрював, що ось вже більше сорока років говорю прозою. Тяга до дворянства Г-жа Журден: Ти збожеволів на всіх цих примхах, благовірний. І почалося це у тебе з тих пір, як ти здумав водитися з важливими панами. Г-н Журден: У тому, що я займаюся важливими добродіями, видний мій здоровий глузд: це не в приклад краще, чим водитися з твоїми міщанами.