Проблема чести, долга и человеческого достоинства тра-диционна для произведений русской литературы XIX века. Повесть «Капитанская дочка» — итог долгих размышлений А. С. Пушкина над этой проблемой. Писателя волновало «отсутствие общественного мнения... равнодушие ко всякому долгу, справедливости, истине», приводило в отчаяние «презрение к человеческой мысли и достоинству». Ещё в письме к Чаадаеву он говорил об общественной жизни как о «грустной вещи».
Размышления о нравственной жизни, морали нашли отражение в повести «Капитанская дочка», причём честь стала в этом произведении Пушкина мерой человечности и порядочности всех героев, введение историй жизни которых выявлению авторской позиции. Не случайно проблема чести, долга и человеческого достоинства в повести сужена до дворянской: дворянство было ведущим классом русского общества, и писателю важно было показать, как люди этого класса ведут себя в ситуации жизни и смерти.
Проблема чести и достоинства, центральная в повести, заявлена с первых страниц произведения. Андрей Петрович Гринёв, отец повествователя, некогда блестящий пре-мьер-майор, служивший при графе Минихе, отправляет в армию своего сына не в знатный Петербург, в столицу, а в провинцию, будучи абсолютно уверенным в том, что вдали от светской жизни сын пройдет хорошую жизненную школу и станет достойным защитником отечества и его гордостью, «да будет солдатом, а не шаматоном». Завет отца перекликается с эпиграфом, предпосланным всей повести — «Береги честь смолоду», в котором заключается основная мысль «Капитанской дочки». Вся дальнейшая история Петра Гринёва предстает с точки зрения выполнения, несмотря на все трудности и ошибки, отцовских наставлений и особенно завета о сохранении чести.
Загалом образ Марусі має фольклорну основу. Починаючи з її зовнішності та закінчуючи рисами характеру, ми бачимо Марусю ідеальною українською дівчиною, яка ніби прийшла до нас із сумних та ліричних народних пісень.Образ Марусі є дуже гармонійним, бо її внутрішній світ і зовнішність однаково красиві та привабливі. Маруся працьовита, покірна, слухняна. Вона шанує своїх батьків, поважає своїх подруг. Вона живе у досить заможній родині, але не цурається роботи: працює і з батьком на полі, і в хаті, і біля худоби. Ця покірна та чиста дівчина надзвичайно богобоязлива. Проте її релігією є не тільки християнство, а й народна мораль — вірування і норми поведінки, що передалися їй від дідів- прадідів. Маруся вважає за гріх навіть ходити на вечорниці. Таку саму цнотливість, щирість та вірність Маруся виявляє і в коханні: вона покохала Василя один раз і назавжди. Вона готова віддати життя за свою любов, але коли батько не дає згоди на шлюб із Василем, Маруся покірно погоджується. Сумуючи за Василем, вона щодня ходить до озера, пригортає до серця горішки, які подарував їй Василь.На образі Марусі позначився і вплив домінуючого літературного стилю — сентименталізму. Читач одразу помічає чутливість Марусі. Автор наголосив саме на її емоціях та почуттях, на внутрішньому світі своєї героїні.Важливу роль у створенні образів цієї повісті відіграє пейзаж: природа також передає почуття героїв та думки автора, налаштовує читача на відповідний лад.Образ Василя в повісті не просто яскравий та самобутній, він також допомагає розкрити образ Марусі. Василь уособлює парубка з народних пісень: він красивий, сміливий, порядний і розумний. Але його сентиментальність, на мою думку, дещо перебільшена, хоча це також данина стилю. Образ Василя від цієї чутливості трохи «програє», але твір загалом стає тільки емоційно наснаженішим, більш народним. Образ Марусі розкривається і через ставлення Василя до своєї коханої, Він жити не може без неї: побачивши свою Марусю мертвою, він починає плакати і падає на землю, немов неживий. Прощаючись із коханою, парубок також плаче. Таким чином автор підкреслює індивідуальність Марусі, усі позитивні риси її характеру, адже її так сильно покохав майже ідеал українського парубка XIX століття!Але, як каже стара латинська приказка, часи змінюються і ми змінюємось разом із ними. Сучасний читач навряд зрозуміє таку дивну покірність, смерть через розлуку з коханим або сльози парубка. З часом люди змінюються, змінюються їхні ідеали та світогляд. І сьогодні люди вже так не захоплюються дівчатами, подібними до Марусі. Але ми все одно маємо зберігати те найчистіше та найкраше у своїх серцях, шо передається від покоління до покоління протягом багатьох сторіч, незважаючи на те, наскільки сильно відрізняються наші епохи. І образ Марусі, майстерно створений Г. Квіткою-Основ'яненком, допомагає нам не втратити одвічних моральних цінностей нашої нації та всього людства.
Размышления о нравственной жизни, морали нашли отражение в повести «Капитанская дочка», причём честь стала в этом произведении Пушкина мерой человечности и порядочности всех героев, введение историй жизни которых выявлению авторской позиции. Не случайно проблема чести, долга и человеческого достоинства в повести сужена до дворянской: дворянство было ведущим классом русского общества, и писателю важно было показать, как люди этого класса ведут себя в ситуации жизни и смерти.
Проблема чести и достоинства, центральная в повести, заявлена с первых страниц произведения. Андрей Петрович Гринёв, отец повествователя, некогда блестящий пре-мьер-майор, служивший при графе Минихе, отправляет в армию своего сына не в знатный Петербург, в столицу, а в провинцию, будучи абсолютно уверенным в том, что вдали от светской жизни сын пройдет хорошую жизненную школу и станет достойным защитником отечества и его гордостью, «да будет солдатом, а не шаматоном». Завет отца перекликается с эпиграфом, предпосланным всей повести — «Береги честь смолоду», в котором заключается основная мысль «Капитанской дочки». Вся дальнейшая история Петра Гринёва предстает с точки зрения выполнения, несмотря на все трудности и ошибки, отцовских наставлений и особенно завета о сохранении чести.