Німецький поет, філософ, учений, природознавець Йоганн Гете народився у сім'ї імперського радника. Він навчався у Лейпцігському і Страсбурзькому університетах, цікавився багатьма науками, добре орієнтувався у суспільному і політичному житті, оцінивши епохальне значення Великої французької революції. "Бути людиною означає бути борцем" — це один з відомих афоризмів Гете. Писати вірші Гете почав рано, ще у Лейпцігському університеті. У дев'ятнадцять років майже досконало володів прийомами віршування і драматургії, написав багато поетичних творів. Більшість своїх ранніх творів Гете знищив, але й ті, що залишилися, засвідчили талант майбутнього драматурга. Афоризми Гете вражають своєю мудрістю: "І помилка буває корисною, поки ми молоді, аби тільки не тягнути її з собою до старості". Якщо рання лірика Гете була співзвучна з традиціями анакреонтичної лірики, то поезія періоду 1770—1775 років — одна з найкращих сторінок в історії німецької поезії. Ліричний герой Гете постає перед нами в органічному злитті з природою. В романі "Страждання юного Вертера" Гете, використавши форму сентиментального роману в листах, передає драматичні особисті почуття героя і водночас зображує картину німецької дійсності. Одинадцять років при веймарському дворі, де Гете був товаришем і радником молодого герцога Карла Августа, докорінно змінили життя поета. Гете з головою поринув у світське життя, влаштовував бали і маскаради, любительські вистави, полювання і пікніки. Опікувався парками, архітектурними пам'ятниками і музеями. Завжди перебував у центрі придворної знаті. Гете знав ціну життєвих насолод. Усе своє життя він готувався написати найголовніший для нього твір — трагедію "Фауст". Створюючи сюжет, Гете взяв за основу народну книгу про Фауста і лялькову драму. В образі Фауста автор втілив віру у безмежні можливості людини. Фауст постійно перебуває у пошуку істини. Саркастичний і скептичний Мефістофель спонукає Фауста до цього пошуку. Врешті-решт Фауст приходить до. переконання, що ідеал слід творити і здійснювати на реальній землі. Заради цього ідеалу людина мусить діяти і боротися. В одному із своїх афоризмів Гете сказав: "Добро втратиш — не багато втратиш, честь втратиш — багато втратиш, мужність втратиш — усе втратиш. Щоб жити — умій перемагати".
У пісні «Двобій Ахілла і Гектора» у центрі зображення відомі міфологічні персонажі Ахілл і Гектор. Пригадайте, що ви знаєте з міфів про життя Ахілла і Гектора до початку Троянської війни? (Ахілл — син царя Пелея і богині Фетіди. Фетіда хотіла зробити сина безсмертним. Для цього вона вдень мастила дитя небесною амброзією, а вночі тримала за п’яту над вогнем. Вогонь і амброзія зробили б Ахілла безсмертним, але в Ахілла зосталося вразливим для зброї одне місце — п’ята. З раннього дитинства хлопчика виховував кентавр Хірон, у якого Ахілл навчився влучно стріляти, прудко бігати, їздити верхи, полювати. Фетіда постійно стежила за тим, як ріс її прудконогий син, і тішилося і стискалося від невимовної туги її материнське серце. Фетіда знала, що її сину судилося прожити спокійно і довго, або загинути молодим, проте уславити своє ім’я.
Ахілл мав сам обрати свою долю. І коли почалася Троянська війна, він свідомо вирушає до стін Трої на вірну смерть.
Гектор — старший син царя Трої Пріама. Сильний, мудрий, найкращий воїн Трої. . В «іліаді» Гомер зображує події Троянської війни, пов’язані з гнівом Ахілла. Які були причини гніву героя? (Перший раз Ахілл розгнівався на Агамемнона за те, що той забрав у нього його полонянку Брісеїду. Розгніваний Ахілл припинив брати участь у війні. Вдруге Ахілла охопив гнів, коли від руки Гектора загинув на полі бою його найкращий друг Патрокл. Ахіллес охоплений почуттям помсти.
Боги радилися, яке прийняти рішення щодо героїв. Аж поки Зевс не поклав на терези два жеребки смерті, і жереб Гектора «вниз до Аїда схилився». Герої бігли попід стінами Трої «шляхом битим», повз дві криниці із гарячою і холодною водою. Ахілл постійно відганяв Гектора від брами. Почуття смутку від того, що війна зруйнувала мирне життя, коли збиралися троянські жінки для того, щоб випрати свої вбрання, щоб обговорити свої справи, поділитися новинами, посміятися, можливо, і пісні лунали біля джерел. Це було прекрасне мирне життя. Війна зруйнувала все.
Гомер зображує Гектора мужнім, доблесним воїном, патріотом і захисником Батьківщини: «…Але нехай уже не без борні, не без слави загину, Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!» Майже беззбройний Гектор звертається до Ахілла: «Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину! Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки Дасть тобі бог». На всі прохання Гектора не глумитися над його тілом після смерті Ахілл гнівно відповідає: «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!» «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних. Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м’ясо Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв…».
Ахілл убиває «божистого Гектора». Проте цього було недостатньо. Ахілл мститься Гектору і після смерті. Безперечно, «Іліада» — це поетичний протест проти війни, яка руйнує не лише життя людей, але і спотворює їхні душі, робить «залізними» серця. Пісня «Двобій Ахілла і Гектора», яка має надзвичайно викривальний характер, логічно мала б закінчити поему, ідеєю якої є засудження війни. Гомер вірить у людину, в її добре серце, у те, що навіть жорстока війна не здатна вбити в людині почуття любові і співчуття.
Пріам, Зевсів нащадок, правитель Трої. Мав багато дітей, розумних і гарних. Та найдужче цар пишався старшим сином Гектором.
Віддаючи Пріаму тіло Гектора, Ахілл ніби виправдовується перед загиблим другом:
«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, — не нікчемний за нього він дав мені викуп». Ахілл пригадав недолю свого батька і свою власну: «В домі своєму дітей, владущого роду нащадків, Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе». В серці з’являється співчуття, жалість до свого батька, а потім усвідомлення горя, яке він завдав Пріаму, його дітям і троянцям. Безперечно, він віддав би тіло Гектора і без викупу.
Ахілл і Пріам домовляються про перемир’я, яке триватиме 9 днів. Гомер закінчує поему про війну описом миру, який наступає в душі головного героя і між воюючими народами.
Ми можемо лише уявляти цю картину. Після майже десяти років кровопролить настає короткий мир. За мурами Трої оплакують Гектора, а в таборі ахейців тиша. Зморені тривалою війною греки милуються високим небом, слухають спокійний плескіт хвиль і з сумом і тугою вдивляються вдалечінь. Там, далеко за морем, їхня рідна Греція, домівка, сім’я… І прокидаються в душах суворих воїнів добрі почуття…
Мир у серцях людей, мир між людьми і народами. Ось прекрасна мрія великого Поета. Мабуть, тому на заключних сторінках його «Іліади» немає пожежі Трої, руйнування цілого світу. Мрією про мир і вірою в Людину, яка здатна подолати зло в собі і навколишньому світі, закінчує Гомер свою безсмертну «Іліаду».
Писати вірші Гете почав рано, ще у Лейпцігському університеті. У дев'ятнадцять років майже досконало володів прийомами віршування і драматургії, написав багато поетичних творів. Більшість своїх ранніх творів Гете знищив, але й ті, що залишилися, засвідчили талант майбутнього драматурга. Афоризми Гете вражають своєю мудрістю: "І помилка буває корисною, поки ми молоді, аби тільки не тягнути її з собою до старості".
Якщо рання лірика Гете була співзвучна з традиціями анакреонтичної лірики, то поезія періоду 1770—1775 років — одна з найкращих сторінок в історії німецької поезії. Ліричний герой Гете постає перед нами в органічному злитті з природою. В романі "Страждання юного Вертера" Гете, використавши форму сентиментального роману в листах, передає драматичні особисті почуття героя і водночас зображує картину німецької дійсності.
Одинадцять років при веймарському дворі, де Гете був товаришем і радником молодого герцога Карла Августа, докорінно змінили життя поета. Гете з головою поринув у світське життя, влаштовував бали і маскаради, любительські вистави, полювання і пікніки. Опікувався парками, архітектурними пам'ятниками і музеями. Завжди перебував у центрі придворної знаті. Гете знав ціну життєвих насолод. Усе своє життя він готувався написати найголовніший для нього твір — трагедію "Фауст". Створюючи сюжет, Гете взяв за основу народну книгу про Фауста і лялькову драму. В образі Фауста автор втілив віру у безмежні можливості людини. Фауст постійно перебуває у пошуку істини. Саркастичний і скептичний Мефістофель спонукає Фауста до цього пошуку. Врешті-решт Фауст приходить до. переконання, що ідеал слід творити і здійснювати на реальній землі. Заради цього ідеалу людина мусить діяти і боротися. В одному із своїх афоризмів Гете сказав: "Добро втратиш — не багато втратиш, честь втратиш — багато втратиш, мужність втратиш — усе втратиш. Щоб жити — умій перемагати".
У пісні «Двобій Ахілла і Гектора» у центрі зображення відомі міфологічні персонажі Ахілл і Гектор. Пригадайте, що ви знаєте з міфів про життя Ахілла і Гектора до початку Троянської війни? (Ахілл — син царя Пелея і богині Фетіди. Фетіда хотіла зробити сина безсмертним. Для цього вона вдень мастила дитя небесною амброзією, а вночі тримала за п’яту над вогнем. Вогонь і амброзія зробили б Ахілла безсмертним, але в Ахілла зосталося вразливим для зброї одне місце — п’ята. З раннього дитинства хлопчика виховував кентавр Хірон, у якого Ахілл навчився влучно стріляти, прудко бігати, їздити верхи, полювати. Фетіда постійно стежила за тим, як ріс її прудконогий син, і тішилося і стискалося від невимовної туги її материнське серце. Фетіда знала, що її сину судилося прожити спокійно і довго, або загинути молодим, проте уславити своє ім’я.
Ахілл мав сам обрати свою долю. І коли почалася Троянська війна, він свідомо вирушає до стін Трої на вірну смерть.
Гектор — старший син царя Трої Пріама. Сильний, мудрий, найкращий воїн Трої. . В «іліаді» Гомер зображує події Троянської війни, пов’язані з гнівом Ахілла. Які були причини гніву героя? (Перший раз Ахілл розгнівався на Агамемнона за те, що той забрав у нього його полонянку Брісеїду. Розгніваний Ахілл припинив брати участь у війні. Вдруге Ахілла охопив гнів, коли від руки Гектора загинув на полі бою його найкращий друг Патрокл. Ахіллес охоплений почуттям помсти.
Боги радилися, яке прийняти рішення щодо героїв. Аж поки Зевс не поклав на терези два жеребки смерті, і жереб Гектора «вниз до Аїда схилився». Герої бігли попід стінами Трої «шляхом битим», повз дві криниці із гарячою і холодною водою. Ахілл постійно відганяв Гектора від брами. Почуття смутку від того, що війна зруйнувала мирне життя, коли збиралися троянські жінки для того, щоб випрати свої вбрання, щоб обговорити свої справи, поділитися новинами, посміятися, можливо, і пісні лунали біля джерел. Це було прекрасне мирне життя. Війна зруйнувала все.
Гомер зображує Гектора мужнім, доблесним воїном, патріотом і захисником Батьківщини: «…Але нехай уже не без борні, не без слави загину, Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!» Майже беззбройний Гектор звертається до Ахілла: «Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину! Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки Дасть тобі бог». На всі прохання Гектора не глумитися над його тілом після смерті Ахілл гнівно відповідає: «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!» «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних. Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м’ясо Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв…».
Ахілл убиває «божистого Гектора». Проте цього було недостатньо. Ахілл мститься Гектору і після смерті. Безперечно, «Іліада» — це поетичний протест проти війни, яка руйнує не лише життя людей, але і спотворює їхні душі, робить «залізними» серця. Пісня «Двобій Ахілла і Гектора», яка має надзвичайно викривальний характер, логічно мала б закінчити поему, ідеєю якої є засудження війни. Гомер вірить у людину, в її добре серце, у те, що навіть жорстока війна не здатна вбити в людині почуття любові і співчуття.
Пріам, Зевсів нащадок, правитель Трої. Мав багато дітей, розумних і гарних. Та найдужче цар пишався старшим сином Гектором.
Віддаючи Пріаму тіло Гектора, Ахілл ніби виправдовується перед загиблим другом:
«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, — не нікчемний за нього він дав мені викуп». Ахілл пригадав недолю свого батька і свою власну: «В домі своєму дітей, владущого роду нащадків, Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе». В серці з’являється співчуття, жалість до свого батька, а потім усвідомлення горя, яке він завдав Пріаму, його дітям і троянцям. Безперечно, він віддав би тіло Гектора і без викупу.
Ахілл і Пріам домовляються про перемир’я, яке триватиме 9 днів. Гомер закінчує поему про війну описом миру, який наступає в душі головного героя і між воюючими народами.
Ми можемо лише уявляти цю картину. Після майже десяти років кровопролить настає короткий мир. За мурами Трої оплакують Гектора, а в таборі ахейців тиша. Зморені тривалою війною греки милуються високим небом, слухають спокійний плескіт хвиль і з сумом і тугою вдивляються вдалечінь. Там, далеко за морем, їхня рідна Греція, домівка, сім’я… І прокидаються в душах суворих воїнів добрі почуття…
Мир у серцях людей, мир між людьми і народами. Ось прекрасна мрія великого Поета. Мабуть, тому на заключних сторінках його «Іліади» немає пожежі Трої, руйнування цілого світу. Мрією про мир і вірою в Людину, яка здатна подолати зло в собі і навколишньому світі, закінчує Гомер свою безсмертну «Іліаду».