Из четырёх одинаковых треугольников можно составить три фигуры, изображённые на рисунке. Периметр одной из фигур равен 48 см. Найдите периметры двух других фигур, если известно, что периметр треугольника равен 23 см
Если ответом являются несколько чисел, то они вводятся все — каждое число в отдельное поле ввода в произвольном порядке

Используя формулу Бернулли, можно по очереди найти вероятность того, что 1-ое сентября будет у 0, у 1 и у 2 студентов. Если вычесть из единицы сумму этих вероятностей, то получим искомую вероятность (всего есть 501 вариант: у 0 студентов, у 1.. у 500 день рождения 1 сентября, все в сумме будет единица. Поэтому единица минус вероятности у 0, у 1 и у 2 и будет означать у 3 и выше).
Формула Бернулли:  Если вероятность  наступления события  в каждом испытании постоянна, то вероятность  того, что событие  наступит  раз в  независимых испытаниях, равна: , где .
Подставляем в формулу наши значения (p=1/365, k=0,1,2, n=500) получим:
для k=0 =0.253664443773
для k=1 =0.348440170018
для k=2 =0.238834676977.
1-(0.253664443773+0.348440170018+0.238834676977)=0.159060709232.
ответ: 0.159060709232

Майже сімдесят років минуло відтоді, як закінчилася одна з найстрашніших воєн в історії людства — Друга світова війна. Але кожен раз гортаючи сторінки книг про війну, ми занурюємося в атмосферу людських страждань, болю й жа­ху. Цього не можна уникнути і залишитися байдужим тут теж не можна.Оповідання М. Шолохова «Доля людини» — один з таких творів. Головний герой — Андрій Соколов розповідає випадковому зустрічному історію свого життя. Він іще не почав говорити, а ми вже знаємо, навіть не знаємо, а відчува­ємо, що розповідь ця буде важкою. Та й не може вона бути іншою в людини, «очі» якої, «немов присипані попелом, сповнені такою непереборною смертною тугою, що в них важко дивитися». Андрій з дитинства був самотній: батьки його та сестричка померли від го­лоду. Зустріч з Іриною стала для нього подарунком долі. Ірина, яка сама вирос­ла в дитбудинку, зрозуміла й обігріла парубка. Усе в їхньому житті складалося так, як мріяли. «Жили не гірше за людей. І діти радували…»Тільки війна зруйнувала це маленьке щастя. За кілька днів після початку війни Андрія призвали на фронт. Терпляче зносив він труднощі військово­го життя, розуміючи, що «нещасним бабам і дітлахам не солодше за нас у тилу було». Найстрашнішим випробуванням стають для героя роки у фашистському полоні. Вистояти, не втратити людської гідності, не стати зрадником, ряту­ючи своє життя. Тут потрібно було не менше мужності, ніж на передовій. Для Андрія Соколова зрадник своїх друзів і батьківщини — гірший за фашистів, страшніший за смерть. Тому й здійснює він перше вбивство в своєму житті не на передовій, а серед таких же полонених, як він, позбавляючи світ мерзенного зрадника. «До того мені (герою) стало недобре після цього, і страшенно захотілося руки помити, ніби я не людину, а якогось гада повзу­чого душив…»Кожен день у полоні — це боротьба за життя, боротьба за самого себе. Як прожити ще один день, не впасти, не зламатися, навіть якщо прийде твоя черга зазирнути в очі смерті? Яку силу волі треба було мати, щоб отримуючи, як і всі в’язні, «півтораста грамів ерзац-хліба навпіл з тирсою й рідку баланду з брукви», відмовитися пити за перемогу німців!Думка про те, що у нього є Батьківщина, сім’я зігрівала й підтримувала, на­давала сил. Але війна позбавила Андрія й цього. Серце стиснулося, коли про­читав він про смерть дружини Ірини та дочок, а потім побачив воронку, що залишилася на місці його будинку. Стислося — і не розтискається. Раптом зблиснув на мить промінчик надії: знайшовся син Анатолій… І знову темря­ва, пустота й самотність. В останній день війни загинув Анатолій.Війна закінчена, але не для Андрія. Куди йти і, головне, навіщо? Ні дома, ні родини… І здається, що зустріч з маленьким безпритульним хлопчиськом змінила його життя: «Не бувати тому, щоб нам порізно пропадати! Візьму його до себе в діти. І відразу у мене на душі стало легко та якось світло». Але минуле не відпускає. Кожну ніч бачить він тих, кого відібрала у нього війна. «Удень я завжди міцно себе тримаю, з мене ні «оху», скарг не почуєш, а вночі проки­нуся, і вся подушка мокра від сліз…» І страшно стає, тому що немає відповіді на питання, що лунають набатом в голові Андрія: «За що ж ти, життя, мене так покалічило? За що так замучи­ло?» Немає і не буде відповіді на ці питання, бо не може її бути. Людина народжується, щоб жити, любити, а не страждати і вбивати інших.
 М. Шолохов, який розповів про трагічну долю російської людини, що пережи­ла війну і стала таким «зв’язковим» між минулим і сьогоденням, не дає забути нам про те, що несе людині війна. Вона калічить не лише тіла, але й душі людей. І тре­ба не допустити повторення цього жаху, зберегти мирне небо над нашою країною.