Глобализирующееся техногенное (индустриальное и постиндустриальное) развитие социоприродной системы рассматривается во взаимосвязи глобальных процессов и проблем, что выражается в их комплексном социоприродном характере, обусловленности возрастанием научно-технического потенциала социума, творящего техносферу и разрушающего биосферу. Глобальные процессы и проблемы являются закономерным следствием эволюции социоприродной системы от естественных форм жизни к искусственным и формирования техногенного земного мира.
Температура - один із найважливіших факторів, який впливає на живі організми. Від цього фактора залежить нормальний перебіг усіх життєвих процесів в організмі - обмін речовин, ріст, розвиток та ін. Температура більш-менш закономірно змінюється впродовж доби і від сезону до сезону. Температурний режим також залежить від географічної широти, висоти місцевості над рівнем моря та ін.
Температура - важливий обмежуючий фактор. Межами толерантності для будь-якого виду є максимальна і мінімальна летальні температури, за межами яких вид смертельно уражують спека або холод. Для більшості видів температурний інтервал існування складає від 0 до 50°С, що обумовлено властивостями протоплазми клітин.
Адаптаційні процеси в тварин стосовно до температури привели до появи пойкілотермних (холоднокровних) тварин - температура їх власного тіла змінюється зі зміною температури навколишнього середовища і гомойотермних (теплокровних) - вони мають постійну температуру тіла, яка не залежить від температури зовнішнього середовища. І пойкілотермні, і гомойотермні тварини в процесі еволюції набули здатності регулювати температуру свого тіла. Ця здатність називається терморегуляцією. Залежно від пристосованості до температури виділяють евритермних (пристосованих до значних коливань температури) і стенотермних (пристосованих до певних температур) організмів.
Відомі морфологічні (різні життєві форми рослин і тварин) і фізіологічні (акліматизація, міграція, зимівля, літня сплячка, анабіоз, діапауза) адаптації до дії низьких і високих температур.
В оптимальному температурному інтервалі організми почувають себе комфортно, активно розмножуються і чисельність популяції зростає. В умовах дії крайніх меж оптимального температурного інтервалу організми почувають себе пригнічено. При подальшому похолоданні (нижня межа стійкості) або підвищенні температури (верхня межа стійкості) організми потрапляють у «зону смерті» і гинуть. Цим прикладом ілюструється загальний закон біологічної стійкості (за М. Ламоттом), який можна застосувати до кожного з обмежуючих факторів. Величина «оптимального інтервалу» характеризує «величину» стійкості організмів, тобто величину його толерантності до цього фактора, або екологічну валентність.
Глобализирующееся техногенное (индустриальное и постиндустриальное) развитие социоприродной системы рассматривается во взаимосвязи глобальных процессов и проблем, что выражается в их комплексном социоприродном характере, обусловленности возрастанием научно-технического потенциала социума, творящего техносферу и разрушающего биосферу. Глобальные процессы и проблемы являются закономерным следствием эволюции социоприродной системы от естественных форм жизни к искусственным и формирования техногенного земного мира.
Температура - важливий обмежуючий фактор. Межами толерантності для будь-якого виду є максимальна і мінімальна летальні температури, за межами яких вид смертельно уражують спека або холод. Для більшості видів температурний інтервал існування складає від 0 до 50°С, що обумовлено властивостями протоплазми клітин.
Адаптаційні процеси в тварин стосовно до температури привели до появи пойкілотермних (холоднокровних) тварин - температура їх власного тіла змінюється зі зміною температури навколишнього середовища і гомойотермних (теплокровних) - вони мають постійну температуру тіла, яка не залежить від температури зовнішнього середовища. І пойкілотермні, і гомойотермні тварини в процесі еволюції набули здатності регулювати температуру свого тіла. Ця здатність називається терморегуляцією.
Залежно від пристосованості до температури виділяють евритермних (пристосованих до значних коливань температури) і стенотермних (пристосованих до певних температур) організмів.
Відомі морфологічні (різні життєві форми рослин і тварин) і фізіологічні (акліматизація, міграція, зимівля, літня сплячка, анабіоз, діапауза) адаптації до дії низьких і високих температур.
В оптимальному температурному інтервалі організми почувають себе комфортно, активно розмножуються і чисельність популяції зростає. В умовах дії крайніх меж оптимального температурного інтервалу організми почувають себе пригнічено. При подальшому похолоданні (нижня межа стійкості) або підвищенні температури (верхня межа стійкості) організми потрапляють у «зону смерті» і гинуть. Цим прикладом ілюструється загальний закон біологічної стійкості (за М. Ламоттом), який можна застосувати до кожного з обмежуючих факторів. Величина «оптимального інтервалу» характеризує «величину» стійкості організмів, тобто величину його толерантності до цього фактора, або екологічну валентність.