УМАЛЯЮ СОЧ ПО МАТЕМАТИКЕ 6 КЛАСС КАЗАХСТАН КОСТАНАЙ Задания суммативного оценивания за 1 четверть
Вариант 2
1. Заданы пропорции 72∶ 8=27∶ и 45∶ =35∶7. Найдите значение . [3]
2. Перечислите все целые числа, расположенные между числами –9,5 и –2,2. [1]
3. Запишите координаты точек А и В. Найдите по рисунку значение 6 +(- 8). [3]
4. Выполните сравнение рациональных чисел: [5]
a) 2,3 и 4,7
b) -8,1 и 8
c) -5,1 и -3,9
d)−811 и −511
e) −512 и −1636
5. Диаметр окружности равен 10 (π»3,14). [4]
a) Найдите длину окружности.
b) Найдите площадь круга.
6. Найдите значение выражения: 2,9+(−125)+(−4310). [2]
Відповідь:
89765 сто проц
Покрокове пояснення:
Впродовж навчального року ми познайомилися з цікавими художніми творами, які входять до скарбниці світової літератури. Деякі з них стали вашими улюбленими, інші, можливо, ви захочете ще перечитати, щоб зрозуміти їхню справжню суть. Сьогодні у нас є можливість знову перегорнути сторінки вивчених творів.
Вправи «Встанови відповідність»
Завдання 1. Визначити відповідність поняття щодо пояснення.
А)
1. Ода.
А) Жанр східної поезії, закінчений за змістом і художньою формою чотиривірш.
2.Лірика.
Б) Твір, в основу якого покладено повчально-алегоричний сюжет, побудований на прихованому порівнянні.
3.Рубаї.
В) Вірш, що висловлює високі почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб.
4. Пародія
Г) Літературний твір-насмішка, створений за мотивами художнього тексту, що вже існує, але зі спеціальним комічним ефектом.
5. Притча.
Д) Рід літератури, у якому відображено думки, настрої, почуття людини, душевний стан автора.
Б)
1. Елегія.
А) Вірш із чотирнадцяти рядків, які утворюють два катрени і два терцети.
2. Драма.
Б) Гостра критика з висміюванням, а почасти й гнівним засудженням вад і негативних явищ приватного, суспільного й політичного життя.
3. Сонет.
В) Ліричний жанр, що у вільній віршовій формі передає почуття, роздуми надскладними проблемами життя.
4. Діалог.
Г) Розмова кількох персонажів, під час якої розкриваються їхні почуття, думки й наміри.
5. Сатира
Д) Рід літератури, у якому життя зображено не через авторську оповідь, а через діалоги та вчинки дійових осіб.
Завдання 2. Визначити відповідність літературного твору до жанру.
А)
1. Гомер «Іліада»
А) героїчна поема
2. Есхіл «Прометей закутий»
Б) поема
3. «Пісня про Роланда»
В) повість
4.Р. Бах «Чайка Джонатан Лівінгстон»
Г) трагедія
Б)
1.В. Шекспір «Ромео і Джульєтта»
А) казка-притча
2.А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»
Б) комедія
3. Лі Бо «Печаль на яшмовому ґанку»
В) вірш
4. Мольєр «Міщанин-шляхтич»
Г) трагедія
Вправа «За віршованими рядками встановити твір та його автора».
1
.Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він –
Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.
Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,
В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.
2
Мій пам′ятник стоїть триваліший від міді.
Піднісся він чолом над царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій.
3
Йому тут воля –
тож дме він і вдень і вночі.
Затінений стовбур
Покрився плямами моху.
4
Любов- це сонечко, що Всесвіт огріває,
Любов – чудесний птах, що в квітнику співає.
Її не знає той, хто плаче солов′єм,
Вона в душі того, хто мовчки умирає.
5
В своїх очах несе Кохання, -
На кого гляне, ощасливить вмить;
Як десь іде, за нею всяк спішить,
Тріпоче серце від її вітання.
6
Коли торкнувсь рукою недостойно
І осквернив я цей олтар святий,
Уста – два пілігрими – хай пристойно
Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.
1.
Гра «Скринька знахідок».
Яким літературним героям належать ці предмети: назвіть героя, твір та ав
Русское слово «царь» – это сокращенное старославянское слово «цесарь», происходящее от имени древнеримского диктатора Юлия Цезаря, ставшее в Римской империи одним из титулов правителя государства.
Это понятие было известно на Руси еще задолго до того, как Русское го-сударство в 1547 г. стало царством. В Древней Руси царями называли библей-ских правителей, римских и византийских императоров, императоров Священ-ной Римской империи. Иногда царями называли русских князей. Первый из-вестный случай такого рода относится к 1054 г.: в этом году на стене Софий-ского собора в Киеве была сделана сохранившаяся до наших дней надпись об «успении (т.е. смерти) царя нашего». Под «нашим царем» имелся в виду киев-ский князь Ярослав Мудрый. Однако это был не официальный титул, а просто почетное наименование, которое должно было подчеркнуть славу и могущество русских князей.
После монголо-татарского нашествия и установления ига с середины XIII в. царями на Руси стали называть монгольских ханов, а потом правителей Золо-той Орды. Постепенно укрепляется представление о царе как о могуществен-ном правителе сильного, независимого государства. При этом византийских императоров также продолжали называть царями, поэтому с понятием «царь» оказались неразрывно связаны византийские представления об императоре как о помазаннике Божьем, ответственном только перед Богом, а не перед смерт-ными людьми, важнейшей задачей которого является соблюдение чистоты «ис-тинной» веры. Исключительную популярность приобрели на Руси сочинения византийского богослова VI в. Агапита, писавшего: «Плотским существом ра-вен всем человекам царь, властью же сановною подобен Богу вышнему, так как не имеет он на земле никого, более высокого, чем он».
По мере развития объединительного процесса в русских землях и начала борьбы против ордынского ига все чаще русские князья начинают именоваться царями. Так, еще в XIV в. «Повести о Михаиле Тверском», посвященной муче-нической гибели этого князя в Орде, он называется царем. А уже в начале XV в. составляется «Слово о житии и преставлении великого князя Дмитрия Ивано-вича, царя русского».
Особенно часто стали называть московских великих князей царями после захвата Константинополя турками в 1453 г. Очевидно, в это время на Руси рас-пространяется представление о преемственности Русского государства и вели-кой православной империи, которые впоследствии повлияли на формирование теории «Москва – Третий Рим». С этим представлением связана и идея о право-славном царе, который должен в условиях, когда в мире осталась только одна держава – хранительница «истинной» православной веры, хранить ее в чистоте и непорочности.
Ростовский архиепископ Вассиан Рыло в своем послании Ивану III, напи-санном в 1480 г. во время «стояния на Угре», называя московского великого князя «великим Русских стран христианским царем», призывает его перестать повиноваться «богостудному и скверному самому называющемуся царю», т.е. татарскому хану Ахмату. Неизбежным следствием этого должна была стать мысль о формальном венчании московского великого князя на царство. Однако это произошло лишь в 1547 г.
.