Як ви гадаєте, чому автор «уклав» у руки тома саме той клаптик полотна, на якому зображено усмішку мони лізи? якого змісту ця усмішка набуває наприкінці оповідання?
Усмішка ()черга зібралася на міському майдані о п'ятій ранку, коли перегук півнів долинав із далекого, вкритого інеем селища й ніде не світилося. тоді повсюди над зруйнованими будинками висіли клапті туману, та ось тепер, о сьомій ранку, він почав зникати з появою перших ознак світанку. дорогою парами, втрьох іще йшли люди — був саме ярмарковий і святковий день.хлопчина стояв позаду двох чоловіків, котрі голосно розмовляли між собою, і в чистому холодному повітрі звучання їхніх слів було ще різкішим. він тупцював на місці й хекав на свої червоні, обвітрені руки, позираючи то на засмальцьований, з цупкої мішковини одяг ів, то на довгу вервечку чоловіків та жінок попереду.— агов, хлопче, а ти що тут робиш спозаранку? — почувся чоловічий голос у нього за спиною. — це моє місце, я зайняв тут чергу, — відповів хлопець.— ти б краще віддав своє місце комусь тямущому, а сам забрався б геть! — не чіпай хлопця, - втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.— я , — чоловік, котрий стояв позаду, поклав руку хлопчині на голову, а той, насупившись, скинув її. — просто подумав: якось дивно — дитина вже на ногах із самого ранку.— цей хлопець тямить у мистецтві. зрозумів? — сказав захисник, чоловік на прізвище грігзбі. — як тебе звати, малий? — том.— наш том не схибить, плюне як слід. чи не так. томе? — ще й питаєте! у черзі засміялися.попереду продавали гарячу каву в надщерблених філіжанках.поглянувши туди. том побачив маленьке палахкотливе вогнище й іржавий казанок, де шумувало вариво. це не була справжня кава. її запарили з якихось ягід, зібраних за містом, і продавали по пенні за філіжанку, щоб зігріти шлунок, та негусто було покупців, бо мало в кого вистачало на це грошей.том вдивлявся поперед себе, де за поруйнованою вибухом кам'яною стіною зникав кінець черги.— кажуть, вона усміхається, — мовив хлопець.— атож, усміхається, — відповів грігзбі.— кажуть, вона з фарби і полотна.— так. тому мені й здається, що вона не справжня. та, справжня, я чув, колись давно на дошці була намальована.— кажуть, їй чотириста років.— якщо не більше. ніхто не знає напевне, який тепер рік.— дві тисячі шістдесят перший! — правильно, хлопче, так тільки кажуть. брехня. може, вже трьохтисячний чи п'ятитисячний! хто знає? довгенько тривала уся ця колотнеча. а нам дісталися самі кісточки та ратички.2. яким постає життя людей у першому абзаці? обґрунтуйте відповідь цитатами.3. якою була кава, що продавали в черзі? як опис кави пов'язаний з тим фактом, що картину вважали несправжньою. 4. чим том відрізнявся від інших людей у черзі? ! > . що надає зображеній в уривку картині життя загрозливого характеру? наведіть відповідні цитати.поволі просуваючись, вони човгали холодною бруківкою.— коли вже ми її побачимо? — непокоївся том.— ще кілька хвилин, не більше. її відгородили, напнувши оксамитову стрічку на чотири мідних кілочки, за всіма правилами, щоб люди не підходили надто близько. і пам'ятай, томе, жодного каміння. у неї заборонили жбурляти каміння.— гаразд, сер.сонце піднімалося на небосхилі дедалі вище, несучи тепло, яке змусило чоловіків поскидати страхітливу одіж та брудні капелюхи.— чому всі ми стоїмо в черзі? — роздумуючи, запитав том. — чому всі мусять плювати? грігзбі й не глянув на нього, він дивився на сонце, міркуючи, котра година.— ну, томе, є купа причин для цього, — він звично заклав руку до кишені, якої вже давно не було, шукаючи неіснуючу цигарку. том бачив цей жест мільйон разів. — тут вся річ у ненависті. ненависті до всього, пов'язаного з минулим. скажи мені. томе, як ми дожилися до такого? замість міст — звалища мотлоху, шляхи від бомб ніби викорчувані, а половина полів уночі світиться від радіації. ото я й запитую, томе, хіба це не огидний безлад? — так, сер. так воно і є.— тож-бо, томе. людина ненавидить те, що зламало її, покалічило їй життя. и тд
Тому що том був дитиною не від світу цього. це був своєрідний промінчик сонця. він був добрий, вмів співчувати і не хотів слідувати сірій масі. тому саме усмішка йому дісталася. оскільки сам образ тома становить усмішку нашого народу. якби кожна людина була такою як том, то і життя нашого світу стало б ліпшим. а в кінці твору ця усмішка набуває символу надії на усміхнене майбутнє. саме в таких руках, як том, повинен розміщуватися наш світ, і тоді усюди буде панувати мир та злагода
