1.Аллеманде — укр. «Німецький — танець епохи відродження та бароко, один з найпопулярніших інструментальних танцювальних стилів у музиці епохи бароко. Відомими прикладами у музиці є твори Куперена, Перселла, Баха і Генделя. Часто це перша частина сюїти у музиці епохи бароко. 2.Куранта - старинный французский танец, следы которого восходят к середине XVI века; впрочем он, кажется, был сходен с гальярдой. Тактовый размер в основном 3/4. В эпоху около 1600 года куранта стала распространяться, как более современная (то есть выдержанная в простом танцевальном стиле) форма Nachtanz’a. В этом отношении куранта имела одинаковое значение с аллемандой, обе они в начале XVIII века стали считаться старомодными и выходить из практического употребления. Место их заняли гавот (или ригодон и (бурре и жига); куранта же и аллеманда около 1725 сделались стилизированными танцами (куранта имела затакт в 3 восьмых и движение преимущественно ровными восьмыми). Уже в середине 17-го века композиторы различали «быстрые» куранты; в этих курантах, соответствующих позднейшим жиге и канари, ясно выражен был первоначальный тип «плясовых» танцев (сальтарелло). 3.Сараба́нда (ісп. zarabanda) — старовинний іспанський народний танець. Танцювали її із супроводом гітари або співу із флейтою й арфою. Через свій чуттєвий і звабний характер, нерідко похітливі слова, 1583 року сарабанда була на деякий час заборонена іспанським королем Філіппом ІІ. Пізніше цей танець перейшов у Францію в переробленому виді, одержавши шляхетний і величний характер.
Музичний розмір сарабанди — 3/4 або 3/2. При цьому друга і третя доля часто лігуються, утворюючи специфічний малюнок — чвертка + половинка.
У бароковій музиці сарабанда стала невід'ємною частиною інструментальних сюїт, слідуючи, як правило, після куранти і бувши найповільнішою частиною циклу. Написані у двочастинній формі, сарабанади зустрічаються у сюїтах Й. С. Баха, Й. Гайдна. Відродження інтересу до сарабанди галося у XX столітті, зокрема у творчості К. Дебюссі та Е. Саті. 4.Джига вид швидкого народного танцю у складного метру та супровідна мелодія. Він виник у 16 столітті в Англії, і швидко прижився на континенті, де згодом став останнім штрихом танцювальної сюїти зрілого бароко (французьке gigue; італійське та Іспанське giga)
2.Куранта - старинный французский танец, следы которого восходят к середине XVI века; впрочем он, кажется, был сходен с гальярдой. Тактовый размер в основном 3/4. В эпоху около 1600 года куранта стала распространяться, как более современная (то есть выдержанная в простом танцевальном стиле) форма Nachtanz’a. В этом отношении куранта имела одинаковое значение с аллемандой, обе они в начале XVIII века стали считаться старомодными и выходить из практического употребления. Место их заняли гавот (или ригодон и (бурре и жига); куранта же и аллеманда около 1725 сделались стилизированными танцами (куранта имела затакт в 3 восьмых и движение преимущественно ровными восьмыми). Уже в середине 17-го века композиторы различали «быстрые» куранты; в этих курантах, соответствующих позднейшим жиге и канари, ясно выражен был первоначальный тип «плясовых» танцев (сальтарелло).
3.Сараба́нда (ісп. zarabanda) — старовинний іспанський народний танець. Танцювали її із супроводом гітари або співу із флейтою й арфою. Через свій чуттєвий і звабний характер, нерідко похітливі слова, 1583 року сарабанда була на деякий час заборонена іспанським королем Філіппом ІІ. Пізніше цей танець перейшов у Францію в переробленому виді, одержавши шляхетний і величний характер.
Музичний розмір сарабанди — 3/4 або 3/2. При цьому друга і третя доля часто лігуються, утворюючи специфічний малюнок — чвертка + половинка.
У бароковій музиці сарабанда стала невід'ємною частиною інструментальних сюїт, слідуючи, як правило, після куранти і бувши найповільнішою частиною циклу. Написані у двочастинній формі, сарабанади зустрічаються у сюїтах Й. С. Баха, Й. Гайдна. Відродження інтересу до сарабанди галося у XX столітті, зокрема у творчості К. Дебюссі та Е. Саті.
4.Джига вид швидкого народного танцю у складного метру та супровідна мелодія. Він виник у 16 столітті в Англії, і швидко прижився на континенті, де згодом став останнім штрихом танцювальної сюїти зрілого бароко (французьке gigue; італійське та Іспанське giga)