Бардовская, или авторская, песня переживала немало взлетов и падений, она то была одним из наиболее признаваемых и любимых жанров, то о ней забывали на какое-то время. В действительности авторская песня - не для каждого: она заставляет задуматься, открывает глубинные тайны и чувства, она с иронией, грустью, тоской выразить те мысли, которые трудно передать словами.
черты Личностное начало пронизывает авторскую песню и определяет в ней все - от содержания до манеры преподнесения, от сценического облика автора до характера лирического героя.
Поэт-певец не отделяет себя от аудитории, строго говоря, он не "исполняет" песню, не "демонстрирует" себя и свое творчество слушателям, а ведет с ними доверительный разговор по душам, рассчитывая на ответную реакцию.
Давай с тобой поговорим, Прости, не знаю, как зовут… Но открывается другим, Все то, что близким берегут… (О. Митяев)
Многие полагают, что это явление так и осталось в той жизни - вместе с талонами на сахар и походами на овощебазу. Есть несколько корифеев, более или менее успешно эксплуатирующих свои старые песни; новых же имен не появляется, а движение авторской песни и вовсю сошло на нет. Между тем явление это не только не вымерло, но и заметно разнообразило формы своего существования. Фестивалей сейчас чуть ли не больше, чем во времена максимального расцвета бардовской песни. В радио- и телеэфире звучит огромное количество бардовских песен, выходит несколько специальных передач по авторской песне. Авторская песня и движение бардовской песни, начавшееся еще в пятидесятых годах столетия, сумели в новых условиях не только выжить, но и создать или сохранить собственные, независимые от тенденций эстрады пути выхода к слушателям. В чем же особенность такой "устойчивости"? Интерес к человеку, его духовным ценностям собирать вокруг себя обширный круг неравнодушных к жизни, «думающих» людей - все это сделало авторскую песню не столько художественным, эстетическим, сколько социо-культурным явлением и предопределило ту особую роль, которую она сыграла в глобальном процессе смены ценностных ориентаций. Как найти себя в жизни? Как стать личностью? Каждый из нас решает сам, а барды нам своими песнями-размышлениями.
Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.
З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.
Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!
Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.
Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:
"Сповнившись ратного духу,
він навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую".
Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
"Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця".
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.
Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".
Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.
Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою
черты
Личностное начало пронизывает авторскую песню и определяет в ней все - от содержания до манеры преподнесения, от сценического облика автора до характера лирического героя.
Поэт-певец не отделяет себя от аудитории, строго говоря, он не "исполняет" песню, не "демонстрирует" себя и свое творчество слушателям, а ведет с ними доверительный разговор по душам, рассчитывая на ответную реакцию.
Давай с тобой поговорим,
Прости, не знаю, как зовут…
Но открывается другим,
Все то, что близким берегут…
(О. Митяев)
Многие полагают, что это явление так и осталось в той жизни - вместе с талонами на сахар и походами на овощебазу. Есть несколько корифеев, более или менее успешно эксплуатирующих свои старые песни; новых же имен не появляется, а движение авторской песни и вовсю сошло на нет.
Между тем явление это не только не вымерло, но и заметно разнообразило формы своего существования. Фестивалей сейчас чуть ли не больше, чем во времена максимального расцвета бардовской песни. В радио- и телеэфире звучит огромное количество бардовских песен, выходит несколько специальных передач по авторской песне.
Авторская песня и движение бардовской песни, начавшееся еще в пятидесятых годах столетия, сумели в новых условиях не только выжить, но и создать или сохранить собственные, независимые от тенденций эстрады пути выхода к слушателям.
В чем же особенность такой "устойчивости"?
Интерес к человеку, его духовным ценностям собирать вокруг себя обширный круг неравнодушных к жизни, «думающих» людей - все это сделало авторскую песню не столько художественным, эстетическим, сколько социо-культурным явлением и предопределило ту особую роль, которую она сыграла в глобальном процессе смены ценностных ориентаций.
Как найти себя в жизни? Как стать личностью? Каждый из нас решает сам, а барды нам своими песнями-размышлениями.
аніж полоненим бути".
"Слово..."
Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.
З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.
Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!
Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.
Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:
"Сповнившись ратного духу,
він навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую".
Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
"Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця".
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.
Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".
Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.
Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою