АПИСАНА В 4 -Х ЧАСТНОМ СИМФОНИЧЕСКОМ ЦИКЛЕ., НО ОБЪЕДИНЕНА ОДНОЙ МЫСЛЬЮ, ЕДИНЫМ ЗАМЫСЛОМ6" ОТ ТЬМЫ К СВЕТУ, ЧЕРЕЗ БРОЬБУ- К ПОБЕДЕ". ВАЖНОЕ ОБЪЕДИНЯЮЩЕЕ ЗНАЧЕНИЕ ИМЕЕТ "ТЕМА СУДЬБЫ" - ЭТО ЛЕЙТМОТИВ ВСЕЙ СИМФОНИИ.. В СИМФОНИИ ПОКАЗАНА БОРЬБА ДВУХ ВРАЖДЕБНЫХ СИЛ, 4 ЧАСТИ - ЭТО 4 ЭТАПА БОРЬБЫ. 1 -ЭТО ЧЕЛОВЕК, 2 - ЭТО НЕВЗГОДЫ, ЛИШЕНИЯ, КОТОРЫЕ МЕШАЮТ ЧЕЛОВЕКУ. ГУБЯТ ЕГО. РАЗВИВАЯСЬ, ЭТИ ТЕМЫ ПОКАЗАНЫ С РАЗЛИЧНЫХ СТОРОН. НО ПОСТЕПЕННО ЧЕЛОВЕК ( ИЛИ ЕЩЕ ШИРЕ - НАРОД) ОКАЗЫВАЕТСЯ ПОБЕДИТЕЛЕМ В ЭТОЙ БОРЬБЕ. ФИ НАЛ ЗАКАНЧИВАЕТСЯ ГРАНДИОЗНОЙ КОДОЙ, ЕЕ ЛИКУЮЩИЙ ПРАЗДНИЧНЫЙ ХАРАКТЕР ГОВОРИТ О ТОРЖЕСТВЕ НАРОДА, ЕГО ПОБЕДЕ НАД ЗЛОМ И НЕСПРАВЕДЛИВОСТЬЮ.
Я тебе розлюбив, якось все несподівано сталось… До вчорашнього дня я ще жити без тебе не міг… А сьогодні відчув, ніби щось у душі обірвалось; Ніби Хтось від біди і від лиха мене застеріг…
Я сьогодні відчув, ніби серце почало щеміти, Ніби сльози пролились в засмучену зоряну ніч… Як яскраво та ніжно цвіли фіолетові квіти, Що тобі дарував, як зустрілися ми віч-на-віч…
Щось гнітилось в душі, клекотіло і тихо стогнало; Я дививсь у пітьму, світло падало десь з ліхтаря… Вдалині, в небесах щось тривожно та сумно палало, Відгорала мов згарище на небосхилі зоря…
Я не знаю навіщо зустрів я тебе в цьому світі І навіщо пізнав я отруйну жагу почуттів… Але ж як романтично несло нас обох в буйноцвітті; У просторах небачених досі казкових світів…
БЕТХОВЕН СИМФОНИЯ №5.
АПИСАНА В 4 -Х ЧАСТНОМ СИМФОНИЧЕСКОМ ЦИКЛЕ., НО ОБЪЕДИНЕНА ОДНОЙ МЫСЛЬЮ, ЕДИНЫМ ЗАМЫСЛОМ6" ОТ ТЬМЫ К СВЕТУ, ЧЕРЕЗ БРОЬБУ- К ПОБЕДЕ". ВАЖНОЕ ОБЪЕДИНЯЮЩЕЕ ЗНАЧЕНИЕ ИМЕЕТ "ТЕМА СУДЬБЫ" - ЭТО ЛЕЙТМОТИВ ВСЕЙ СИМФОНИИ.. В СИМФОНИИ ПОКАЗАНА БОРЬБА ДВУХ ВРАЖДЕБНЫХ СИЛ, 4 ЧАСТИ - ЭТО 4 ЭТАПА БОРЬБЫ. 1 -ЭТО ЧЕЛОВЕК, 2 - ЭТО НЕВЗГОДЫ, ЛИШЕНИЯ, КОТОРЫЕ МЕШАЮТ ЧЕЛОВЕКУ. ГУБЯТ ЕГО. РАЗВИВАЯСЬ, ЭТИ ТЕМЫ ПОКАЗАНЫ С РАЗЛИЧНЫХ СТОРОН. НО ПОСТЕПЕННО ЧЕЛОВЕК ( ИЛИ ЕЩЕ ШИРЕ - НАРОД) ОКАЗЫВАЕТСЯ ПОБЕДИТЕЛЕМ В ЭТОЙ БОРЬБЕ. ФИ НАЛ ЗАКАНЧИВАЕТСЯ ГРАНДИОЗНОЙ КОДОЙ, ЕЕ ЛИКУЮЩИЙ ПРАЗДНИЧНЫЙ ХАРАКТЕР ГОВОРИТ О ТОРЖЕСТВЕ НАРОДА, ЕГО ПОБЕДЕ НАД ЗЛОМ И НЕСПРАВЕДЛИВОСТЬЮ.
До вчорашнього дня я ще жити без тебе не міг…
А сьогодні відчув, ніби щось у душі обірвалось;
Ніби Хтось від біди і від лиха мене застеріг…
Я сьогодні відчув, ніби серце почало щеміти,
Ніби сльози пролились в засмучену зоряну ніч…
Як яскраво та ніжно цвіли фіолетові квіти,
Що тобі дарував, як зустрілися ми віч-на-віч…
Щось гнітилось в душі, клекотіло і тихо стогнало;
Я дививсь у пітьму, світло падало десь з ліхтаря…
Вдалині, в небесах щось тривожно та сумно палало,
Відгорала мов згарище на небосхилі зоря…
Я не знаю навіщо зустрів я тебе в цьому світі
І навіщо пізнав я отруйну жагу почуттів…
Але ж як романтично несло нас обох в буйноцвітті;
У просторах небачених досі казкових світів…