История не так легка, как хочется в то людям верить. В истории полно греха, его ничем нам не измерить. Но есть поэты, значит будет прославленье. Не все поэты в горькой участи царей находят вдохновенье. Но Низами, кто же Низами не знает, он царям радужные оды слагает. Как правил царь, кому то важно? В строках поэта царь представлен поступающим отважно. Царь для поэта кладезь благородства, забыл поэт про совершённые царём уродства. Не будем судить о неизвестно оно доподлинно нам, послушаем Низами, его герой — сасанидский шах Гур Бахрам.
Долгожданный сын кровавого царя, под чьей пятой изнывала персидская земля, разродился ребёнком долгожданным, Ахурамаздой в ответ на мольбы ни Но не люб он стал отцу, отправил он его подальше в жаркую страну, там мальчик рос и набирался сил, покуда не вырос и взор на красавиц не обратил. Откуда те красавицы возникли? По мановению руки строителя они возникли. Прославленный строитель, выходец из Рума, возвёл в песках он Хаварнак — не дворец, а чудо. Печальной участи он удостоился потом, создавая прекрасное, прослыв лучшим творцом, оказался на вершине башни замка в прекрасный из дней, так закончил путь из талантливейших людей.
Но не о том сказать решился Низами, не для того он сложил двустишия свои. Герой его поэмы шах Бахрам, правил мудро, чужое горе словно испытывал сам. Всякое случалось в пределах его страны, лишь не голодали подданные, если и умирали, то от излишней суеты. Принимал смерть человеческую Бахрам в упрёк себе, виноватым считал и искал причину в себе. Потому и процветал край персидский в те времена, боги любили Бахрама бороться с трудностями всегда. Только хоть сто лет на благо людям правь, хоть превозноси достоинства людские — род их славь, да не случится того желания, чтобы все забыли души метания. Горе свалится на Бахрама в конце повествования, то единственное — достойное нашего с вами сострадания.
Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.
З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.
Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!
Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.
Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:
"Сповнившись ратного духу,
він навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую".
Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
"Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця".
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.
Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".
Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.
Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою
История не так легка, как хочется в то людям верить. В истории полно греха, его ничем нам не измерить. Но есть поэты, значит будет прославленье. Не все поэты в горькой участи царей находят вдохновенье. Но Низами, кто же Низами не знает, он царям радужные оды слагает. Как правил царь, кому то важно? В строках поэта царь представлен поступающим отважно. Царь для поэта кладезь благородства, забыл поэт про совершённые царём уродства. Не будем судить о неизвестно оно доподлинно нам, послушаем Низами, его герой — сасанидский шах Гур Бахрам.
Долгожданный сын кровавого царя, под чьей пятой изнывала персидская земля, разродился ребёнком долгожданным, Ахурамаздой в ответ на мольбы ни Но не люб он стал отцу, отправил он его подальше в жаркую страну, там мальчик рос и набирался сил, покуда не вырос и взор на красавиц не обратил. Откуда те красавицы возникли? По мановению руки строителя они возникли. Прославленный строитель, выходец из Рума, возвёл в песках он Хаварнак — не дворец, а чудо. Печальной участи он удостоился потом, создавая прекрасное, прослыв лучшим творцом, оказался на вершине башни замка в прекрасный из дней, так закончил путь из талантливейших людей.
Но не о том сказать решился Низами, не для того он сложил двустишия свои. Герой его поэмы шах Бахрам, правил мудро, чужое горе словно испытывал сам. Всякое случалось в пределах его страны, лишь не голодали подданные, если и умирали, то от излишней суеты. Принимал смерть человеческую Бахрам в упрёк себе, виноватым считал и искал причину в себе. Потому и процветал край персидский в те времена, боги любили Бахрама бороться с трудностями всегда. Только хоть сто лет на благо людям правь, хоть превозноси достоинства людские — род их славь, да не случится того желания, чтобы все забыли души метания. Горе свалится на Бахрама в конце повествования, то единственное — достойное нашего с вами сострадания.
аніж полоненим бути".
"Слово..."
Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.
З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.
Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!
Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.
Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:
"Сповнившись ратного духу,
він навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую".
Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
"Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця".
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.
Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".
Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.
Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою