термин «камерная музыка» впервые встречается в 1555 году у н. вичентино. в xvi-xvii веках «камерной» называли светскую музыку (вокальную, с xvii века также инструментальную), звучавшую в домашних условиях и при дворе; в xvii-xviii веках в большинстве стран европы придворные музыканты носили звание «камер-музыкантов» (в россии это звание существовало в xviii - начале xix веков; в австрии и германии в качестве почетного звания для инструменталистов сохранилось поныне). в xviii веке камерная музыка звучала в великосветских салонах в узком кругу знатоков и любителей, с начала xix века устраивались публичные камерные концерты, к середине xix века они стали неотъемлемой частью европейской музыкальной жизни. с распространением публичных концертов камерными исполнителями стали называть профессиональных музыкантов, выступающих в концертах с исполнением камерной музыки. устойчивые типы камерного ансамбля: дуэт, трио, квартет, квинтет, секстет, септет, октет, нонет, децимет. вокальный ансамбль, в состав которого входит приблизительно от 10 до 20 исполнителей, как правило, называется камерным хором; инструментальный ансамбль, объединяющий более 12 исполнителей, - камерным оркестром (границы между камерным и малым симфоническим оркестром неопределённы).
наиболее развитая инструментальная форма камерной музыки - циклическая соната (в xvii-xviii веках - трио-соната, сольная соната без сопровождения или с сопровождением бассо континуо; классические образцы - у а. корелли, и. с. баха). во 2-й половине xviii века у й. гайдна, к. диттерсдорфа, л. боккерини, в. а. моцарта сформировались жанры классической сонаты (сольной и ансамблевой), трио, квартета, квинтета (одновременно с типизацией исполнительских составов), установилась определённая связь между характером изложения каждой партии и возможностями инструмента, для которого она предназначена (ранее допускалось исполнение одного и того же сочинения разными составами инструментов). для инструментального ансамбля (смычкового квартета) в 1-й половине xix века сочиняли л. ван бетховен, ф. шуберт, ф. мендельсон, р. шуман и многие др. композиторы. во 2-й половине xix века выдающиеся образцы камерной музыки создали и. брамс, э. григ, с. франк, б. сметана, а. дворжак, в xx веке - к. дебюсси, м. равель, п. хиндемит, л. яначек, б. барток и др.
в россии камерное музицирование распространилось с 1770-х годов; первые инструментальные ансамбли написал д. с. бортнянский. дальнейшее развитие камерная музыка получила у а. а. алябьева, м. и. глинки и достигла высочайшего художественного уровня в творчестве п. и. чайковского и а. п. бородина. большое внимание уделяли камерному ансамблю с. и. танеев, а. к. глазунов, с. в. рахманинов, н. я. мясковский, д. д. шостакович, с. с. прокофьев. в процессе исторического развития стиль камерной музыки значительно менялся, сближаясь с симфоническим либо виртуозно-концертным (симфонизация квартетов у бетховена, чайковского, квартетов и квинтетов - у шумана и брамса, черты концертности в сонатах для скрипки и фортепиано: № 9 «крейцеровой» бетховена, сонате франка, № 3 брамса, № 3 грига).
с др. стороны, в xx веке широкое распространение получили симфонии и концерты для небольшого количества инструментов, ставшие разновидностями камерных жанров: камерная симфония (например, 14-я симфония шостаковича), «музыка » (музыка для струнных, ударных и челесты бартока), концертино и др. особый жанр камерной музыки - инструментальные миниатюры (в xix-xx веках они нередко объединяются в циклы). в их числе: фортепианные «песни без слов» мендельсона, пьесы шумана, вальсы, ноктюрны, прелюдии и этюды ф. шопена, камерные фортепианные сочинения малой формы а. н. скрябина, рахманинова, н. к. метнера, фортепианные пьесы чайковского, прокофьева, многие пьесы для различных инструментов отечественных и зарубежных композиторов.
с конца xviii века и особенно в xix веке видное место заняла и вокальная камерная музыка (жанры песни и романса). композиторы-романтики ввели жанр вокальной миниатюры, а также песенные циклы («прекрасная мельничиха» и «зимний путь» ф. шуберта, «любовь поэта» р. шумана, и во 2-й половине xix века много внимания вокальной камерной музыке уделял и. брамс, в творчестве x. вольфа камерные вокальные жанры заняли ведущее положение.
ответ: слово «культура» останнім часом на вустах багатьох людей. різні люди по-різному підходять до цієї тематики. більшість зацікавлених культурою, розуміючи її важливість в житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент - це незначний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.
це, напевно, правда, тому що відповідальні за інститути культури особистості досить голосно говорять про брак фінансової підтримки. цю тему можна розвивати, але нехай це роблять люди, які мають безпосереднє відношення до цієї проблематики.
нас більше цікавить, яке значення має культура для нашого суспільного життя. усвідомлюючи, що термін «культура» має два можливих значення - загальної та особистої культури, ми сьогодні зупинимося на першій. про особисте культурі треба говорити окремо, що з божою поміччю сподіваємося зробити разом, тому що і це питання дуже важливе в житті народу.
отже, поговоримо про загальну культуру. її можна визначити як суму художніх досягнень. хоча далі постараємося пояснити, що мова йде не тільки про речі як носії краси, а про суму досягнень, де важливу роль займає людина. до творів культури відносяться література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, що мають спільну рису - вони є носіями краси. ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними художниками. деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж відносяться до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в повсякденному житті.
народи пишаються своїми культурними досягненнями, бережуть їх, одночасно намагаючись робити їх живими елементами суспільного життя. і це правильно, тому що за цих культурних досягнень народи духовно розвиваються, облагороджуються, піднімають рівень свого світосприйняття.
у житті людини дуже важливі почуття правди і добра. культура доповнює ці елементи ще поняттям краси. було б корисно задуматися над сучасним станом культури в українському суспільстві, намагатися пізнати її надбання і з'ясувати, як то духовне багатство ми можемо і повинні використовувати на благо нашого народу. будучи народом з культурним надбанням, чи можемо ми собі дозволити їм нехтувати? тут мова йде не тільки про збереження, а про використання духовної спадщини для вирощування почуття правди, добра і краси в житті громадян.
у минулому столітті по території україни прокотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був голодомор і довгий період заперечення людської гідності. все це залишило глибокі рани на психіці нашого народу. на щастя, не вдалося знищити всі культурні досягнення. є питання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося? було б великим промахом недооцінити важливість культури. це вже говорилося вище, але, на нашу думку, це треба часто повторювати, тому що неможливо бути дійсно зрілим народом, не ві належне культурі.
цю правду можна легко довести, якщо звернути увагу на роль культури у збереженні нашої національної ідентичності. дев'ятнадцятий і минуле століття ми завжди будемо розцінювати з подивом, бо, незважаючи на те, що нам довелося пережити, ми не перестали бути собою, головним чином, завдяки культурі. сьогодні, на порозі великих змін в житті нашого народу, не можемо собі навіть уявити здійснення виправданих мрій існування цілком самобутнього суспільства без продовження процесу розвитку культури. саме збереження минулого та розвиток в майбутньому нам свідомо стати одним народом. без такого свідомості ми можемо дуже легко стати жертвою всіх, хто хоче бачити нас розділеними, посварити, а тому слабкими.
на підставі особистого досвіду хотів би я проілюструвати об'єднавчу енергію культури. у 70-80-ті роки минулого століття я мав можливість відвідувати українські поселення в різних країнах на різних континентах. і що особливо кинулося мені в очі - це роль в житті наших громад тараса григоровича шевченка. великі поселення зазвичай мали в своїй країні відповідний пам'ятник кобзарю, який дуже шанували. для прикладу - на відкритті пам'ятника шевченку у вашингтоні зібралося коло 100 000 українців. на відкриття такого пам'ятника в місцевості енкарнаціон в парагваї прибула майже вся українська громада, незалежно від віку, віросповідання, освіти.
чи не в кожній країні була можливість поставити пам'ятник нашому геніальному поету, але неухильно в кожній громаді, яку я відвідував в лютому або березні, готували шевченківський концерт. фігура тараса шевченка об'єднувала всіх вихідців з україни, багато з яких жили за межами батьківщини навіть понад півстоліття. майже в кожному випадку вони декламували вірші, співали пісні на слова шевченка, але, що найважливіше - були дуже раді бути присутніми на такому громадському святкуванні.
термин «камерная музыка» впервые встречается в 1555 году у н. вичентино. в xvi-xvii веках «камерной» называли светскую музыку (вокальную, с xvii века также инструментальную), звучавшую в домашних условиях и при дворе; в xvii-xviii веках в большинстве стран европы придворные музыканты носили звание «камер-музыкантов» (в россии это звание существовало в xviii - начале xix веков; в австрии и германии в качестве почетного звания для инструменталистов сохранилось поныне). в xviii веке камерная музыка звучала в великосветских салонах в узком кругу знатоков и любителей, с начала xix века устраивались публичные камерные концерты, к середине xix века они стали неотъемлемой частью европейской музыкальной жизни. с распространением публичных концертов камерными исполнителями стали называть профессиональных музыкантов, выступающих в концертах с исполнением камерной музыки. устойчивые типы камерного ансамбля: дуэт, трио, квартет, квинтет, секстет, септет, октет, нонет, децимет. вокальный ансамбль, в состав которого входит приблизительно от 10 до 20 исполнителей, как правило, называется камерным хором; инструментальный ансамбль, объединяющий более 12 исполнителей, - камерным оркестром (границы между камерным и малым симфоническим оркестром неопределённы).
наиболее развитая инструментальная форма камерной музыки - циклическая соната (в xvii-xviii веках - трио-соната, сольная соната без сопровождения или с сопровождением бассо континуо; классические образцы - у а. корелли, и. с. баха). во 2-й половине xviii века у й. гайдна, к. диттерсдорфа, л. боккерини, в. а. моцарта сформировались жанры классической сонаты (сольной и ансамблевой), трио, квартета, квинтета (одновременно с типизацией исполнительских составов), установилась определённая связь между характером изложения каждой партии и возможностями инструмента, для которого она предназначена (ранее допускалось исполнение одного и того же сочинения разными составами инструментов). для инструментального ансамбля (смычкового квартета) в 1-й половине xix века сочиняли л. ван бетховен, ф. шуберт, ф. мендельсон, р. шуман и многие др. композиторы. во 2-й половине xix века выдающиеся образцы камерной музыки создали и. брамс, э. григ, с. франк, б. сметана, а. дворжак, в xx веке - к. дебюсси, м. равель, п. хиндемит, л. яначек, б. барток и др.
в россии камерное музицирование распространилось с 1770-х годов; первые инструментальные ансамбли написал д. с. бортнянский. дальнейшее развитие камерная музыка получила у а. а. алябьева, м. и. глинки и достигла высочайшего художественного уровня в творчестве п. и. чайковского и а. п. бородина. большое внимание уделяли камерному ансамблю с. и. танеев, а. к. глазунов, с. в. рахманинов, н. я. мясковский, д. д. шостакович, с. с. прокофьев. в процессе исторического развития стиль камерной музыки значительно менялся, сближаясь с симфоническим либо виртуозно-концертным (симфонизация квартетов у бетховена, чайковского, квартетов и квинтетов - у шумана и брамса, черты концертности в сонатах для скрипки и фортепиано: № 9 «крейцеровой» бетховена, сонате франка, № 3 брамса, № 3 грига).
с др. стороны, в xx веке широкое распространение получили симфонии и концерты для небольшого количества инструментов, ставшие разновидностями камерных жанров: камерная симфония (например, 14-я симфония шостаковича), «музыка » (музыка для струнных, ударных и челесты бартока), концертино и др. особый жанр камерной музыки - инструментальные миниатюры (в xix-xx веках они нередко объединяются в циклы). в их числе: фортепианные «песни без слов» мендельсона, пьесы шумана, вальсы, ноктюрны, прелюдии и этюды ф. шопена, камерные фортепианные сочинения малой формы а. н. скрябина, рахманинова, н. к. метнера, фортепианные пьесы чайковского, прокофьева, многие пьесы для различных инструментов отечественных и зарубежных композиторов.
с конца xviii века и особенно в xix веке видное место заняла и вокальная камерная музыка (жанры песни и романса). композиторы-романтики ввели жанр вокальной миниатюры, а также песенные циклы («прекрасная мельничиха» и «зимний путь» ф. шуберта, «любовь поэта» р. шумана, и во 2-й половине xix века много внимания вокальной камерной музыке уделял и. брамс, в творчестве x. вольфа камерные вокальные жанры заняли ведущее положение.
ответ: слово «культура» останнім часом на вустах багатьох людей. різні люди по-різному підходять до цієї тематики. більшість зацікавлених культурою, розуміючи її важливість в житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент - це незначний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.
це, напевно, правда, тому що відповідальні за інститути культури особистості досить голосно говорять про брак фінансової підтримки. цю тему можна розвивати, але нехай це роблять люди, які мають безпосереднє відношення до цієї проблематики.
нас більше цікавить, яке значення має культура для нашого суспільного життя. усвідомлюючи, що термін «культура» має два можливих значення - загальної та особистої культури, ми сьогодні зупинимося на першій. про особисте культурі треба говорити окремо, що з божою поміччю сподіваємося зробити разом, тому що і це питання дуже важливе в житті народу.
отже, поговоримо про загальну культуру. її можна визначити як суму художніх досягнень. хоча далі постараємося пояснити, що мова йде не тільки про речі як носії краси, а про суму досягнень, де важливу роль займає людина. до творів культури відносяться література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, що мають спільну рису - вони є носіями краси. ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними художниками. деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж відносяться до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в повсякденному житті.
народи пишаються своїми культурними досягненнями, бережуть їх, одночасно намагаючись робити їх живими елементами суспільного життя. і це правильно, тому що за цих культурних досягнень народи духовно розвиваються, облагороджуються, піднімають рівень свого світосприйняття.
у житті людини дуже важливі почуття правди і добра. культура доповнює ці елементи ще поняттям краси. було б корисно задуматися над сучасним станом культури в українському суспільстві, намагатися пізнати її надбання і з'ясувати, як то духовне багатство ми можемо і повинні використовувати на благо нашого народу. будучи народом з культурним надбанням, чи можемо ми собі дозволити їм нехтувати? тут мова йде не тільки про збереження, а про використання духовної спадщини для вирощування почуття правди, добра і краси в житті громадян.
у минулому столітті по території україни прокотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був голодомор і довгий період заперечення людської гідності. все це залишило глибокі рани на психіці нашого народу. на щастя, не вдалося знищити всі культурні досягнення. є питання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося? було б великим промахом недооцінити важливість культури. це вже говорилося вище, але, на нашу думку, це треба часто повторювати, тому що неможливо бути дійсно зрілим народом, не ві належне культурі.
цю правду можна легко довести, якщо звернути увагу на роль культури у збереженні нашої національної ідентичності. дев'ятнадцятий і минуле століття ми завжди будемо розцінювати з подивом, бо, незважаючи на те, що нам довелося пережити, ми не перестали бути собою, головним чином, завдяки культурі. сьогодні, на порозі великих змін в житті нашого народу, не можемо собі навіть уявити здійснення виправданих мрій існування цілком самобутнього суспільства без продовження процесу розвитку культури. саме збереження минулого та розвиток в майбутньому нам свідомо стати одним народом. без такого свідомості ми можемо дуже легко стати жертвою всіх, хто хоче бачити нас розділеними, посварити, а тому слабкими.
на підставі особистого досвіду хотів би я проілюструвати об'єднавчу енергію культури. у 70-80-ті роки минулого століття я мав можливість відвідувати українські поселення в різних країнах на різних континентах. і що особливо кинулося мені в очі - це роль в житті наших громад тараса григоровича шевченка. великі поселення зазвичай мали в своїй країні відповідний пам'ятник кобзарю, який дуже шанували. для прикладу - на відкритті пам'ятника шевченку у вашингтоні зібралося коло 100 000 українців. на відкриття такого пам'ятника в місцевості енкарнаціон в парагваї прибула майже вся українська громада, незалежно від віку, віросповідання, освіти.
чи не в кожній країні була можливість поставити пам'ятник нашому геніальному поету, але неухильно в кожній громаді, яку я відвідував в лютому або березні, готували шевченківський концерт. фігура тараса шевченка об'єднувала всіх вихідців з україни, багато з яких жили за межами батьківщини навіть понад півстоліття. майже в кожному випадку вони декламували вірші, співали пісні на слова шевченка, але, що найважливіше - були дуже раді бути присутніми на такому громадському святкуванні.
.