У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Запорожець.
ЗАЗ-968 та ЗАЗ-965 «Запорожець»
ЗАЗ «Запорожець» — радянський автомобіль малого класу. Позиціонувався як мікролітражний автомобіль[1]. Виробник — Запорізький завод «Комунар», в місті Запоріжжя.
Участь в розробці автомобіля брали: Московський завод малолітражних автомобілів (МЗМА), АвтоЗАЗ-Мотор (МеМЗ), Ірбітський мотоциклетний завод (ІМЗ), Науковий автомоторний інститут (НАМІ).
Особливістю компонування автомобіля є розташування двигуна повітряного охолодження в задньому відсіку кузова, вперше застосоване в Радянському Союзі для легкових автомобілів[1].
Всього з 1960 по 1994 рік було виготовлено 3 422 444 автомобілів «Запорожець» різних моделей.
Зміст
1 Історія
1.1 ЗАЗ-965/ЗАЗ-965A
1.2 ЗАЗ-966/ЗАЗ-966A
1.3 ЗАЗ-968/ЗАЗ-968М
2 Модельний ряд
3 Ювілей
4 Примітки
5 Див. також
6 Література
Історія
ЗАЗ-965/ЗАЗ-965A
ЗАЗ-965A
Створений 1960 року, ЗАЗ-965 мав двигун потужністю тільки 23 к.с., з робочим об'ємом 0,75 л.[2].
1962 року — 27 к.с. і 0,9 л.[2].
ЗАЗ-966/ЗАЗ-966A
ЗАЗ-966
1966 року була змінена конструкція впускного тракту та карбюратора і потужність при такому ж літражі була доведена до 30 к.с.. При цьому вдалось вберегти взаємозамінність вузлів основних агрегатів.[2]
Одночасно на заводі вживалися заходи для збільшення пробігу двигуна до капітального ремонту. Починаючи з 25-30 тис. км у 1962 році цю цифру доведено до 75 тис. км у 1968 році[2].
Модернізований двигун МеМЗ-966 названо МеМЗ-966А. Конструктивні зміни забезпечили підвищення потужності, надійності, довговічності і економічності. При дотриманні правил експлуатації новий двигун збільшував пробіг автомобілю до першого капітального ремонту до 75 тисяч кілометрів, тоді, як до модернізації, після 50 тисяч кілометрів доводилося, як правило, замінювати, ряд деталей циліндро-поршневої групи, вкладки, шатунні вальниці.[3]
Конструктори намагались зберегти взаємозамінність між моделями деталей і, де це можливо, вузлів. Модернізований двигун взаємозамінний з своїм попередником. Власник «Запорожця», купленого 2-4 роки тому (в 1964—1962 рр.), наїздивши 40-60 тис. км, приступаючи до ремонту двигуна, може придбати вузли і деталі МеМЗ-966А.[3]
У нового двигуна збільшено діаметр і змінена форма впускних клапанів у головці циліндрів. Всі деталі, якими комплектується нова головка циліндрів, крім сідла і впускного клапана, також взаємозамінні з деталями, встановленими в головках циліндрів попередніх випусків (пружини, тарілки, сухарі, клапани, напрямні тощо). Покращено оребрення, проходи для охолоджувального повітря. Нова головка циліндрів в зборі взаємозамінна з головкою циліндрів старих випусків.[3]
Модернізований двигун забезпечувався карбюратором К-125 виробництва Ленінградського карбюраторного заводу. Новий карбюратор вирізняється досконалою схемою, що забезпечує двигунові не тільки підвищення потужності, а й поліпшення економічності. На двигуні збільшено діаметр каналу і змінено фланець для кріплення карбюратора біля впускної труби.[3]
Впускна труба в зборі з карбюратором К-125 взаємозамінна з аналогічним вузлом попередньої конструкції, фланець якої розрахований на встановлення карбюратора К-123. При встановленні карбюратора К-125 замість К-123 обов'язково разом з впускною трубою необхідно замінити і повітряний фільтр.
Контрольні випробовування автомобіля з двигуном МеМЗ-966А підтвердили, що економічність і динаміка автомобіля покращилися. Швидкість зросла на 8-12 км/год, а витрата палива на 100 км знизилася приблизно на 1 л.[3]
Серйозних змін зазнав повітряний фільтр, що значно збільшило термін роботи двигуна. У новому фільтрі повітряний опір менший, ніж у фільтрі старої конструкції. Завдяки спеціальному пристрою для збереження постійної швидкості протікання повітря над ванною з оливою під час різних режимів руху, фільтр добре очищує повітря і на малих обертах. Саме це було однією з основних передумов до збільшення терміну служби деталей циліндро-поршневої групи.[3]
Замінено генератор змінного струму потужністю 250 вт замість генератора постійного струму — 165 вт. Це дозволило водієві взимку менше турбуватися за акумулятор. Це також є важливим у міських умовах, де часті зупинки і запуски двигуна.[2]
Напрямний апарат нової конструкції в зборі з вентилятором і генератором взаємозамінний з однойменним вузлом старої конструкції. Перехід на генератор змінного струму вимагає додаткового встановлення на автомобіль випрямляча і реле.
Щоб покращити тепловий режим двигуна без збільшення розмірів вентилятора і затрат потужності на його роботу, на автомобіль встановлюють масляний радіатор нової конструкції і систему дефлектування циліндрів і їх головок. Радіатор такої конструкції потребує вдвічі менше повітря, ніж попередній, для охолодження оливи до тієї ж температури. Дефлектори, прилягаючи до оребрених поверхонь, дають потрібний напрям повітряному потокові.[2]
Арфа - один из древнейших музыкальных инструментов человечества. Она произошла от лука с натянутой струной, которая мелодично звучала при выстреле. Позже звук тетивы стали использовать как сигнал. Человек, впервые натянувший на лук три-четыре тетивы, которые из-за своей неодинаковой длины издавали звуки разной высоты, и стал создателем первой арфы. Даже на египетских фресках 15 века до нашей эры арфы еще напоминают лук. А эти арфы не самые древние: древнейшую археологи нашли при раскопках шумерского города Ура в Мессопотамии - она была изготовлена четыре с половиной тысячи лет назад, в 26 веке до нашей эры. В древности на Востоке, в Греции и в Риме арфа оставалась одним из самых распространенных и любимых инструментов. Часто ей пользовались для сопровождения пения или игры на других инструментах. Рано появилась арфа и в средневековой Европе: здесь особым искусством игры на ней славилась Ирландия, где народные певцы - барды - пели под ее аккомпанемент свои саги. Арфа - струнный щипковый инструмент. Считается, что красотой своего внешнего вида она превосходит всех своих соседей по оркестру. Ее изящные очертания скрывают форму треугольника, металлическую раму украшают резьбой. На раму натягивают струны (47-48) разной длины и толщины, которые образуют прозрачную сетку. В начале 19 века старинную арфу усовершенствовал знаменитый фортепьянный мастер Эрар. Он нашел быстро изменять длину струн и тем самым высоту звука арфы. Виртуозные возможности арфы довольно своеобразны: на ней прекрасно удаются широкие аккорды, пассажи из арпеджий, глиссандо - скольжение руки по всем струнам, настроенным на какой-нибудь аккорд, флажолеты. Роль арфы в оркестре не столько эмоциональная, сколько красочная. Арфа часто аккомпанирует разным инструментам оркестра; в других случаях ей поручают эффектные соло. Их немало в балетах Чайковского, Глазунова, в сочинениях Римского-Корсакова. Из западноевропейских композиторов 19 века арфой наиболее широко пользовались Берлиоз, Мейербер, Вагнер и Лист. Известная партия из двух арф в "Вальсе" из "Фантастической симфонии" Берлиоза положила начало тому виртуозному стилю, который стал ведущим в трех последних веках. Раньше, с момента своего появления в симфоническом оркестре 18 столетия вплоть до Берлиоза, арфа имитировала звук лютни, гитары (как у Глинки в "Арагонской охоте") или клавесина. Арфу использовали также в тех случаях, когда нужно было вызвать ассоциацию с античностью. Примерами могут служить "Орфей" Глюка или "Прометей" Бетховена.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Запорожець.
ЗАЗ-968 та ЗАЗ-965 «Запорожець»
ЗАЗ «Запорожець» — радянський автомобіль малого класу. Позиціонувався як мікролітражний автомобіль[1]. Виробник — Запорізький завод «Комунар», в місті Запоріжжя.
Участь в розробці автомобіля брали: Московський завод малолітражних автомобілів (МЗМА), АвтоЗАЗ-Мотор (МеМЗ), Ірбітський мотоциклетний завод (ІМЗ), Науковий автомоторний інститут (НАМІ).
Особливістю компонування автомобіля є розташування двигуна повітряного охолодження в задньому відсіку кузова, вперше застосоване в Радянському Союзі для легкових автомобілів[1].
Всього з 1960 по 1994 рік було виготовлено 3 422 444 автомобілів «Запорожець» різних моделей.
Зміст
1 Історія
1.1 ЗАЗ-965/ЗАЗ-965A
1.2 ЗАЗ-966/ЗАЗ-966A
1.3 ЗАЗ-968/ЗАЗ-968М
2 Модельний ряд
3 Ювілей
4 Примітки
5 Див. також
6 Література
Історія
ЗАЗ-965/ЗАЗ-965A
ЗАЗ-965A
Створений 1960 року, ЗАЗ-965 мав двигун потужністю тільки 23 к.с., з робочим об'ємом 0,75 л.[2].
1962 року — 27 к.с. і 0,9 л.[2].
ЗАЗ-966/ЗАЗ-966A
ЗАЗ-966
1966 року була змінена конструкція впускного тракту та карбюратора і потужність при такому ж літражі була доведена до 30 к.с.. При цьому вдалось вберегти взаємозамінність вузлів основних агрегатів.[2]
Одночасно на заводі вживалися заходи для збільшення пробігу двигуна до капітального ремонту. Починаючи з 25-30 тис. км у 1962 році цю цифру доведено до 75 тис. км у 1968 році[2].
Модернізований двигун МеМЗ-966 названо МеМЗ-966А. Конструктивні зміни забезпечили підвищення потужності, надійності, довговічності і економічності. При дотриманні правил експлуатації новий двигун збільшував пробіг автомобілю до першого капітального ремонту до 75 тисяч кілометрів, тоді, як до модернізації, після 50 тисяч кілометрів доводилося, як правило, замінювати, ряд деталей циліндро-поршневої групи, вкладки, шатунні вальниці.[3]
Конструктори намагались зберегти взаємозамінність між моделями деталей і, де це можливо, вузлів. Модернізований двигун взаємозамінний з своїм попередником. Власник «Запорожця», купленого 2-4 роки тому (в 1964—1962 рр.), наїздивши 40-60 тис. км, приступаючи до ремонту двигуна, може придбати вузли і деталі МеМЗ-966А.[3]
У нового двигуна збільшено діаметр і змінена форма впускних клапанів у головці циліндрів. Всі деталі, якими комплектується нова головка циліндрів, крім сідла і впускного клапана, також взаємозамінні з деталями, встановленими в головках циліндрів попередніх випусків (пружини, тарілки, сухарі, клапани, напрямні тощо). Покращено оребрення, проходи для охолоджувального повітря. Нова головка циліндрів в зборі взаємозамінна з головкою циліндрів старих випусків.[3]
Модернізований двигун забезпечувався карбюратором К-125 виробництва Ленінградського карбюраторного заводу. Новий карбюратор вирізняється досконалою схемою, що забезпечує двигунові не тільки підвищення потужності, а й поліпшення економічності. На двигуні збільшено діаметр каналу і змінено фланець для кріплення карбюратора біля впускної труби.[3]
Впускна труба в зборі з карбюратором К-125 взаємозамінна з аналогічним вузлом попередньої конструкції, фланець якої розрахований на встановлення карбюратора К-123. При встановленні карбюратора К-125 замість К-123 обов'язково разом з впускною трубою необхідно замінити і повітряний фільтр.
Контрольні випробовування автомобіля з двигуном МеМЗ-966А підтвердили, що економічність і динаміка автомобіля покращилися. Швидкість зросла на 8-12 км/год, а витрата палива на 100 км знизилася приблизно на 1 л.[3]
Серйозних змін зазнав повітряний фільтр, що значно збільшило термін роботи двигуна. У новому фільтрі повітряний опір менший, ніж у фільтрі старої конструкції. Завдяки спеціальному пристрою для збереження постійної швидкості протікання повітря над ванною з оливою під час різних режимів руху, фільтр добре очищує повітря і на малих обертах. Саме це було однією з основних передумов до збільшення терміну служби деталей циліндро-поршневої групи.[3]
Замінено генератор змінного струму потужністю 250 вт замість генератора постійного струму — 165 вт. Це дозволило водієві взимку менше турбуватися за акумулятор. Це також є важливим у міських умовах, де часті зупинки і запуски двигуна.[2]
Напрямний апарат нової конструкції в зборі з вентилятором і генератором взаємозамінний з однойменним вузлом старої конструкції. Перехід на генератор змінного струму вимагає додаткового встановлення на автомобіль випрямляча і реле.
Щоб покращити тепловий режим двигуна без збільшення розмірів вентилятора і затрат потужності на його роботу, на автомобіль встановлюють масляний радіатор нової конструкції і систему дефлектування циліндрів і їх головок. Радіатор такої конструкції потребує вдвічі менше повітря, ніж попередній, для охолодження оливи до тієї ж температури. Дефлектори, прилягаючи до оребрених поверхонь, дають потрібний напрям повітряному потокові.[2]
В древности на Востоке, в Греции и в Риме арфа оставалась одним из самых распространенных и любимых инструментов. Часто ей пользовались для сопровождения пения или игры на других инструментах. Рано появилась арфа и в средневековой Европе: здесь особым искусством игры на ней славилась Ирландия, где народные певцы - барды - пели под ее аккомпанемент свои саги.
Арфа - струнный щипковый инструмент. Считается, что красотой своего внешнего вида она превосходит всех своих соседей по оркестру. Ее изящные очертания скрывают форму треугольника, металлическую раму украшают резьбой. На раму натягивают струны (47-48) разной длины и толщины, которые образуют прозрачную сетку. В начале 19 века старинную арфу усовершенствовал знаменитый фортепьянный мастер Эрар. Он нашел быстро изменять длину струн и тем самым высоту звука арфы.
Виртуозные возможности арфы довольно своеобразны: на ней прекрасно удаются широкие аккорды, пассажи из арпеджий, глиссандо - скольжение руки по всем струнам, настроенным на какой-нибудь аккорд, флажолеты.
Роль арфы в оркестре не столько эмоциональная, сколько красочная. Арфа часто аккомпанирует разным инструментам оркестра; в других случаях ей поручают эффектные соло. Их немало в балетах Чайковского, Глазунова, в сочинениях Римского-Корсакова. Из западноевропейских композиторов 19 века арфой наиболее широко пользовались Берлиоз, Мейербер, Вагнер и Лист. Известная партия из двух арф в "Вальсе" из "Фантастической симфонии" Берлиоза положила начало тому виртуозному стилю, который стал ведущим в трех последних веках. Раньше, с момента своего появления в симфоническом оркестре 18 столетия вплоть до Берлиоза, арфа имитировала звук лютни, гитары (как у Глинки в "Арагонской охоте") или клавесина. Арфу использовали также в тех случаях, когда нужно было вызвать ассоциацию с античностью. Примерами могут служить "Орфей" Глюка или "Прометей" Бетховена.