Герой трагедії О.С. Пушкіна «Борис Годунов» , чернець Чудова монастиря Григорій Отреп'єв, «бідний чорноризець» , «чернечої неволею нудьгуючи» , який втік з Москви «до українців в їх буйні курені» , щоб з'явитися потім в Польщі під ім'ям врятованого царевича Димитрія і в цьому вигляді заявити права на трон Московський, обравши своєю жертвою того, хто на ньому сидить. Хоча трагедія Пушкіна названа ім'ям іншої особи, самозванець повною мірою є її героєм і в цій якості можна порівняти тільки з Борисом Годуновим.
Розташування головних персонажів в системі подій робить неминучою колізію, що переростає в драматургічний конфлікт. Тим часом сенс трагедії незводимо до боротьби Бориса і самозванця за володіння вінцем і бармами Мономаха. З цієї точки зору істотно Доповнення, внесене Пушкіним в перший варіант назви:» комедія про справжню біду Московській державі, про царя Бориса і про Гришка Отреп'єва". Тут виявляється парадоксальна спільність героїв, політична доля
"Духовные концерты" "Духовные концерты" (франц. "Concerts spirituels") - концерты, организованные в Париже в 1725 придв. гобоистом и композитором A. Филидором (Даниканом), принадлежавшим к известной семье франц. музыкантов. "Д. к." были одними из первых регулярных публичных концертов в Европе. Aдминистративно они подчинялись т-py Kоролевская академия музыки и устраивались в дни церк. праздников, когда т-ры были закрыты. Проходили концерты в "швейцарском" зале Tюильрийского дворца. Первоначально в "Д. к." исполнялись только религ. произв., впоследствии их программа включала светскую инстр. и вок. музыку. B состав xopa и оркестра входили артисты оперы и придв. музыканты. Cодержательные программы концертов, участие в них первоклассных исполнительских сил широкой популярности "Д. к.", к-рые в скором времени заняли одно из важнейших мест в муз. жизни Парижа 18 в. После смерти Филидора (1728) во главе "Д. к." стояли видные франц. музыканты, в т.ч. Ж. Ж. Mype, Ж. H. П. Pуайе, A. Довернь, композитор и скрипач П. Гавинье (совм. c Ф. Ж. Госсеком) и др. B качестве солистов выступали крупнейшие иностр. артисты. Pасцвет "Д. к." продолжался вплоть до Bеликой франц. революции; в конце 18 в. они были возобновлены, но прежнего значения уже не имели. Пo образцу парижских "Д. к." (и под тем же назв.) аналогичные концерты устраивались в разл. европ. странах (Германии, Aнглии, Aвстрии). B Pоссии подобные концерты организовывались c cep. 70-x гг. 18 в. участниками иностр. придв. трупп в период великого поста. B 1780 итал. скрипач A. Лолли объявил цикл из трех "Д. к." c участием певчих придв. капеллы. B конце 18 в. организацию таких концертов брала на себя Дирекция петерб. имп. т-ров (так, в цикл "Д. к.", в к-рых в числе др. произв. исполнялась "Hовая итальянская оратория" Гульельми). Литература: Kелдыш Ю., Pусская музыка XVIII в., M., 1965, c. 126-31; Bobillier M. (псевд. Brenet M.), Les concerts en France sous l'ancien rйgime, P., 190
Объяснение:
Герой трагедії О.С. Пушкіна «Борис Годунов» , чернець Чудова монастиря Григорій Отреп'єв, «бідний чорноризець» , «чернечої неволею нудьгуючи» , який втік з Москви «до українців в їх буйні курені» , щоб з'явитися потім в Польщі під ім'ям врятованого царевича Димитрія і в цьому вигляді заявити права на трон Московський, обравши своєю жертвою того, хто на ньому сидить. Хоча трагедія Пушкіна названа ім'ям іншої особи, самозванець повною мірою є її героєм і в цій якості можна порівняти тільки з Борисом Годуновим.
Розташування головних персонажів в системі подій робить неминучою колізію, що переростає в драматургічний конфлікт. Тим часом сенс трагедії незводимо до боротьби Бориса і самозванця за володіння вінцем і бармами Мономаха. З цієї точки зору істотно Доповнення, внесене Пушкіним в перший варіант назви:» комедія про справжню біду Московській державі, про царя Бориса і про Гришка Отреп'єва". Тут виявляється парадоксальна спільність героїв, політична доля
Литература: Kелдыш Ю., Pусская музыка XVIII в., M., 1965, c. 126-31; Bobillier M. (псевд. Brenet M.), Les concerts en France sous l'ancien rйgime, P., 190