У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.
Основной задачей романтизма было изображение внутреннего мира, душевной жизни, а это можно было делать и на материале историй, мистики и т. д. Нужно было показать парадокс этой внутренней жизни, ее иррациональность. В своем воображении романтики преображали неприглядную действительность или же уходили в мир своих переживаний. Разрыв между мечтой и действительностью, противопоставление прекрасного вымысла объективной реальности лежали в основе всего романтического движения.
Романтизм впервые ставит проблему языка искусства. “Искусство – язык совсем иного рода, нежели природа; но и в нем заключена та же чудесная сила, которая столь же тайно и непонятно воздействует на душу человека” (Вакенродер и Тик) . Художник – толкователь языка природы, посредник между миром духа и людьми. “Благодаря художникам человечество возникает как цельная индивидуальность. Художники через современность объединяют мир с миром будущим. Они являются высочайшим духовным органом, в котором встречаются друг с другом жизненные силы своего внешнего человечества а где внутреннее человечества проявляется прежде всего”(Ф. Шлегель) .
Однако романтизм не был однородным течением: его идейное развитие шло в различных направлениях. Среди романтиков были реакционно настроенные писатели, приверженцы старого режима, которые воспевали феодальную монархию и христианство. С другой стороны, романтики с прогрессивным мировоззрением выражали демократический протест против феодального и всяческого гнета, воплощали революционный порыв народа к лучшему будущему.
Романтизм оставил целую эпоху в мировой художественной культуре, его представителями были: в литературе В. Скотт, Дж. Байрон, Шелли, В. Гюго, А. Мицкевич, и др. ; в изобразительном искусстве Э. Делакруа, Т. Жерико, Ф. Рунге, Дж. Констебл, У. Тернер, О. Кипренский и др. ; в музыке Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Г. Берлиоз, Н. Паганини, Ф. Лист, Ф. Шопен и др. Они открыли и развили новые жанры, обратили пристальное внимание к судьбам человеческой личности, раскрыли диалектику добра и зла, мастерски раскрыли человеческие страсти и др.
Виды искусства в своей значимости более или менее уравнялись и дали великолепные произведения искусства, хотя романтики в лестнице искусств первенство отдавали музыке.
У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.
В своем воображении романтики преображали неприглядную действительность или же уходили в мир своих переживаний. Разрыв между мечтой и действительностью, противопоставление прекрасного вымысла объективной реальности лежали в основе всего романтического движения.
Романтизм впервые ставит проблему языка искусства. “Искусство – язык совсем иного рода, нежели природа; но и в нем заключена та же чудесная сила, которая столь же тайно и непонятно воздействует на душу человека” (Вакенродер и Тик) . Художник – толкователь языка природы, посредник между миром духа и людьми. “Благодаря художникам человечество возникает как цельная индивидуальность. Художники через современность объединяют мир с миром будущим. Они являются высочайшим духовным органом, в котором встречаются друг с другом жизненные силы своего внешнего человечества а где внутреннее человечества проявляется прежде всего”(Ф. Шлегель) .
Однако романтизм не был однородным течением: его идейное развитие шло в различных направлениях. Среди романтиков были реакционно настроенные писатели, приверженцы старого режима, которые воспевали феодальную монархию и христианство. С другой стороны, романтики с прогрессивным мировоззрением выражали демократический протест против феодального и всяческого гнета, воплощали революционный порыв народа к лучшему будущему.
Романтизм оставил целую эпоху в мировой художественной культуре, его представителями были: в литературе В. Скотт, Дж. Байрон, Шелли, В. Гюго, А. Мицкевич, и др. ; в изобразительном искусстве Э. Делакруа, Т. Жерико, Ф. Рунге, Дж. Констебл, У. Тернер, О. Кипренский и др. ; в музыке Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Г. Берлиоз, Н. Паганини, Ф. Лист, Ф. Шопен и др. Они открыли и развили новые жанры, обратили пристальное внимание к судьбам человеческой личности, раскрыли диалектику добра и зла, мастерски раскрыли человеческие страсти и др.
Виды искусства в своей значимости более или менее уравнялись и дали великолепные произведения искусства, хотя романтики в лестнице искусств первенство отдавали музыке.