часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається в часі, так само як і в театрі, літературі, танці, вірші, пісні…)
виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі)
незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, й архітектурні).
У той же час музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:
зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація),
драматичною дією (театральні та кіно-твори),
танцем і жестом (балет, пантоміма)
Дослідники вважають, що з плином історії музичного мистецтва можна розрізнити три основні форми його побутування. Це — синкретична, естетична та віртуальна форми.
Першу — синкретичну форму музикування визначає синхронізм творення, втілення та сприйняття музики. Це — найстаріша форма побутування музики. Музичний жанр виступає передусім як канон, що забезпечує відтворення відповідної певній традиції ситуації. Основною функцією жанру стає комунікативна функція
Друга — естетична форма з'явилася з розвитком нотного запису. Музичний жанр стає естетичним феноменом. Музичні твори подаються слухачеві. Цій формі характерне злиття строгої організації з чуттєво повноцінною звуковою та інтонаційною формою. Основною функцією жанру стають семантичні функції.
Третя — віртуальна форма (т. зв. шизофонія) виникла з появою та розвитком індустрії звукозапису, що призвела до розриву між виконанням та сприйняттям музики. Від попередніх форм побутування музики, шизофонічну форму відрізняє те, що музика може прослуховуватись слухачем практично в будь-якій ситуації. На зміну публіці приходять відокремлені слухачі. Основною функцією жанру стають структуротворчі функції, що часто призводить до плутанини понять жанру і стилю, особливо стосовно популярної музики. В багатьох випадках вдалішим терміном музикознавці вважають термін «музичний напрямок».
З точки зору класифікації мистецтв музика є:
часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається в часі, так само як і в театрі, літературі, танці, вірші, пісні…)
виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі)
незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, й архітектурні).
У той же час музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:
зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація),
драматичною дією (театральні та кіно-твори),
танцем і жестом (балет, пантоміма)
Дослідники вважають, що з плином історії музичного мистецтва можна розрізнити три основні форми його побутування. Це — синкретична, естетична та віртуальна форми.
Першу — синкретичну форму музикування визначає синхронізм творення, втілення та сприйняття музики. Це — найстаріша форма побутування музики. Музичний жанр виступає передусім як канон, що забезпечує відтворення відповідної певній традиції ситуації. Основною функцією жанру стає комунікативна функція
Друга — естетична форма з'явилася з розвитком нотного запису. Музичний жанр стає естетичним феноменом. Музичні твори подаються слухачеві. Цій формі характерне злиття строгої організації з чуттєво повноцінною звуковою та інтонаційною формою. Основною функцією жанру стають семантичні функції.
Третя — віртуальна форма (т. зв. шизофонія) виникла з появою та розвитком індустрії звукозапису, що призвела до розриву між виконанням та сприйняттям музики. Від попередніх форм побутування музики, шизофонічну форму відрізняє те, що музика може прослуховуватись слухачем практично в будь-якій ситуації. На зміну публіці приходять відокремлені слухачі. Основною функцією жанру стають структуротворчі функції, що часто призводить до плутанини понять жанру і стилю, особливо стосовно популярної музики. В багатьох випадках вдалішим терміном музикознавці вважають термін «музичний напрямок».