Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” [1] створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників [2–9].
Так, Н.Р.Нижник та Г.П.Ситник зазначають [4], що глибинні зміни у відносинах власності, системі ідеологічних та політичних координат розвитку українського суспільства, соціально–статусні зміни впливають на фундаментальні критерії та установки соціального самовизначення людей. Внаслідок цього в сучасних умовах реформування суспільно–політичних та економічних відносин тій чи іншій людині досить важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та з’ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв’язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та забезпечення власної безпеки.
Як відомо, під поняттям громадянське суспільство розуміється сукупність існуючих у суспільстві неполітичних відносин. Ця сукупність включає в себе господарські, соціальні, культурні, духовні, сімейно–побутові відносини і інститути, а також положення, роль, права і обов’язки особи в системі суспільних зв’язків та інститутів [10; 11]. Це сторона життєдіяльності суспільства та окремих індивідів, яка перебуває поза сферою директивного регулювання з боку держави, хоча без підтримки з боку держави інститути громадянського суспільства постати не можуть (держава принаймні має створити належне правове поле для створення, розвитку та функціонування вказаних інститутів).
Оскільки держава – форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов’язані сфери суспільного життя – політичну та соціальну.
Основні теоретичні положення концепції громадянського суспільства були обґрунтовані в епоху становлення соціальних зв’язків буржуазного типу. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердження відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Фактично це означало, що уряд мав упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сім’ями, суспільними між індивідом і суспільством у цілому [11].
В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда [12]: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь–яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.
Очевидно, у кожній людині закладено прагнення до свободи розвитку усіх здібностей шляхом максимального задоволення духовних та матеріальних потреб. Реалізувати їх у повному обсязі в сучасному суспільстві неможливо. В умовах громадянського суспільства проблема повинна вирішуватися максимально демократичним шляхом самим суспільством, виходячи з накопиченого культурного та історичного досвіду.
Принципова особливість громадянського суспільства полягає в тому, що, як неодноразово зазначали К.Поппер та Дж.Сорос [13; 14], воно цілковито відкрите для змін. Тому перед людьми у будь–який момент постає низка тих чи інших можливостей щодо самореалізації своїх потреб і здібностей. Але таке суспільство можна лише постулювати, адже воно повинне мати структуру та інституції, що забезпечують його стабільність. І в цьому відношенні ключова роль держави не може викликати сумніву. Наявність визначених нею на законодавчому рівні низки прав (свободи слова, пересувань, віросповідання тощо), приватна власність та ефективна конкуренція забезпечують свободу особистості в напрямі збільшення її альтернатив. Якщо у людей є альтернативи, які не вимагають надзусиль, а головне – невиправданих жертв, вони дійсно захищені від різноманітних обмежень, образ та експлуатації [14].
3) публично выражать свое отношение к политическим партиям и иным общественным объединениям;
4) заниматься предпринимательской деятельностью лично или через доверенных лиц, в том числе принимать участие в управлении хозяйствующим субъектом независимо от его организационно-правовой формы;
5) заниматься другой оплачиваемой деятельностью, кроме педагогической, научной и иной творческой деятельности, занятие которой не должно препятствовать исполнению обязанностей судьи и не может служить уважительной причиной отсутствия на заседании, если на то не дано согласия председателя соответствующего суда (для мировых судей - председателя соответствующего районного суда, для председателей судов - президиумов соответствующих судов, а в случае отсутствия таких президиумов - президиумов вышестоящих судов). При этом педагогическая, научная и иная творческая деятельность не может финансироваться исключительно за счет средств иностранных государств, международных и иностранных организаций, иностранных граждан и лиц без гражданства, если иное не предусмотрено законодательством Российской Федерации, международными договорами Российской Федерации или договоренностями на взаимной основе Конституционного Суда Российской Федерации, Верховного Суда Российской Федерации, конституционного (уставного) суда субъекта Российской Федерации с соответствующими судами иностранных государств, международными и иностранными организациями; (В редакции федеральных законов от 02.07.2013 № 185-ФЗ; от 12.03.2014 № 29-ФЗ)
51) открывать и иметь счета (вклады), хранить наличные денежные средства и ценности в иностранных банках, расположенных за пределами территории Российской Федерации, владеть и (или) пользоваться иностранными финансовыми инструментами. Супруг (супруга) и несовершеннолетние дети судьи также не вправе открывать и иметь счета (вклады), хранить наличные денежные средства и ценности в иностранных банках, расположенных за пределами территории Российской Федерации, владеть и (или) пользоваться иностранными финансовыми инструментами. Понятие "иностранные финансовые инструменты" используется в настоящем Федеральном законе в значении, определенном Федеральным законом от 7 мая 2013 года № 79-ФЗ "О запрете отдельным категориям лиц открывать и иметь счета (вклады), хранить наличные денежные средства и ценности в иностранных банках, расположенных за пределами территории Российской Федерации, владеть и (или) пользоваться иностранными финансовыми инструментами"; (Подпункт введен - Федеральный закон от 07.05.2013 № 102-ФЗ; в редакции Федерального закона от 28.12.2016 № 505-ФЗ)
6) быть поверенным или представителем (кроме случаев законного представительства) по делам физических или юридических лиц;
7) допускать публичные высказывания по вопросу, который является предметом рассмотрения в суде, до вступления в законную силу судебного акта по этому вопросу;
8) использовать в целях, не связанных с осуществлением полномочий судьи, средства материально-технического, финансового и информационного обеспечения, предназначенные для служебной деятельности;
9) разглашать или использовать в целях, не связанных с осуществлением полномочий судьи, сведения, отнесенные в соответствии с федеральным законом к информации ограниченного доступа, или служебную информацию, ставшие ему известными
килаю
Объяснение:
Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” [1] створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників [2–9].
Так, Н.Р.Нижник та Г.П.Ситник зазначають [4], що глибинні зміни у відносинах власності, системі ідеологічних та політичних координат розвитку українського суспільства, соціально–статусні зміни впливають на фундаментальні критерії та установки соціального самовизначення людей. Внаслідок цього в сучасних умовах реформування суспільно–політичних та економічних відносин тій чи іншій людині досить важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та з’ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв’язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та забезпечення власної безпеки.
Як відомо, під поняттям громадянське суспільство розуміється сукупність існуючих у суспільстві неполітичних відносин. Ця сукупність включає в себе господарські, соціальні, культурні, духовні, сімейно–побутові відносини і інститути, а також положення, роль, права і обов’язки особи в системі суспільних зв’язків та інститутів [10; 11]. Це сторона життєдіяльності суспільства та окремих індивідів, яка перебуває поза сферою директивного регулювання з боку держави, хоча без підтримки з боку держави інститути громадянського суспільства постати не можуть (держава принаймні має створити належне правове поле для створення, розвитку та функціонування вказаних інститутів).
Оскільки держава – форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов’язані сфери суспільного життя – політичну та соціальну.
Основні теоретичні положення концепції громадянського суспільства були обґрунтовані в епоху становлення соціальних зв’язків буржуазного типу. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердження відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Фактично це означало, що уряд мав упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сім’ями, суспільними між індивідом і суспільством у цілому [11].
В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда [12]: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь–яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.
Очевидно, у кожній людині закладено прагнення до свободи розвитку усіх здібностей шляхом максимального задоволення духовних та матеріальних потреб. Реалізувати їх у повному обсязі в сучасному суспільстві неможливо. В умовах громадянського суспільства проблема повинна вирішуватися максимально демократичним шляхом самим суспільством, виходячи з накопиченого культурного та історичного досвіду.
Принципова особливість громадянського суспільства полягає в тому, що, як неодноразово зазначали К.Поппер та Дж.Сорос [13; 14], воно цілковито відкрите для змін. Тому перед людьми у будь–який момент постає низка тих чи інших можливостей щодо самореалізації своїх потреб і здібностей. Але таке суспільство можна лише постулювати, адже воно повинне мати структуру та інституції, що забезпечують його стабільність. І в цьому відношенні ключова роль держави не може викликати сумніву. Наявність визначених нею на законодавчому рівні низки прав (свободи слова, пересувань, віросповідання тощо), приватна власність та ефективна конкуренція забезпечують свободу особистості в напрямі збільшення її альтернатив. Якщо у людей є альтернативи, які не вимагають надзусиль, а головне – невиправданих жертв, вони дійсно захищені від різноманітних обмежень, образ та експлуатації [14].
У цілому ж, як зазначають М.І.Дзлієв
3) публично выражать свое отношение к политическим партиям и иным общественным объединениям;
4) заниматься предпринимательской деятельностью лично или через доверенных лиц, в том числе принимать участие в управлении хозяйствующим субъектом независимо от его организационно-правовой формы;
5) заниматься другой оплачиваемой деятельностью, кроме педагогической, научной и иной творческой деятельности, занятие которой не должно препятствовать исполнению обязанностей судьи и не может служить уважительной причиной отсутствия на заседании, если на то не дано согласия председателя соответствующего суда (для мировых судей - председателя соответствующего районного суда, для председателей судов - президиумов соответствующих судов, а в случае отсутствия таких президиумов - президиумов вышестоящих судов). При этом педагогическая, научная и иная творческая деятельность не может финансироваться исключительно за счет средств иностранных государств, международных и иностранных организаций, иностранных граждан и лиц без гражданства, если иное не предусмотрено законодательством Российской Федерации, международными договорами Российской Федерации или договоренностями на взаимной основе Конституционного Суда Российской Федерации, Верховного Суда Российской Федерации, конституционного (уставного) суда субъекта Российской Федерации с соответствующими судами иностранных государств, международными и иностранными организациями; (В редакции федеральных законов от 02.07.2013 № 185-ФЗ; от 12.03.2014 № 29-ФЗ)
51) открывать и иметь счета (вклады), хранить наличные денежные средства и ценности в иностранных банках, расположенных за пределами территории Российской Федерации, владеть и (или) пользоваться иностранными финансовыми инструментами. Супруг (супруга) и несовершеннолетние дети судьи также не вправе открывать и иметь счета (вклады), хранить наличные денежные средства и ценности в иностранных банках, расположенных за пределами территории Российской Федерации, владеть и (или) пользоваться иностранными финансовыми инструментами. Понятие "иностранные финансовые инструменты" используется в настоящем Федеральном законе в значении, определенном Федеральным законом от 7 мая 2013 года № 79-ФЗ "О запрете отдельным категориям лиц открывать и иметь счета (вклады), хранить наличные денежные средства и ценности в иностранных банках, расположенных за пределами территории Российской Федерации, владеть и (или) пользоваться иностранными финансовыми инструментами"; (Подпункт введен - Федеральный закон от 07.05.2013 № 102-ФЗ; в редакции Федерального закона от 28.12.2016 № 505-ФЗ)
6) быть поверенным или представителем (кроме случаев законного представительства) по делам физических или юридических лиц;
7) допускать публичные высказывания по вопросу, который является предметом рассмотрения в суде, до вступления в законную силу судебного акта по этому вопросу;
8) использовать в целях, не связанных с осуществлением полномочий судьи, средства материально-технического, финансового и информационного обеспечения, предназначенные для служебной деятельности;
9) разглашать или использовать в целях, не связанных с осуществлением полномочий судьи, сведения, отнесенные в соответствии с федеральным законом к информации ограниченного доступа, или служебную информацию, ставшие ему известными