Оба суждения являются верными. С одной стороны, мораль - это идеал поведения, стремясь к которому, человек совершенствует себя. С другой стороны, этот идеал не какими-то сверхъестественными силами дан, а порождается совестью и общественным мнением, причем общественным мнением даже больше, чем совестью. Совесть у человека возникает тогда, когда он делает что-то, что, как его учили - плохо. Если в определенной культуре определенный поступок считается хорошим, то совести за него человек не чувствует. Например, древних ацтеков учили, что если не приносить кровавые жертвы, то погаснет солнце, поэтому ацтеки убивали своих соплеменников, считали, что это хорошо, и их не мучила совесть.
“Пробираючись через скелі, Іван думав про те, що за двадцять п’ять років свого життя звик обходитися без чужого співчуття. Він завжди покладався тільки на себе, на свої сили.”
” У двадцять п’ять років юність уже закінчується, але Іван Терешко не пережив того, що дає ця чудова пора людині. Коли помер батько, він ще підлітком допомагав матері піднімати менших дітей. Потім армія, війна, полон.
Було не до кохання. Він не знав жінок і все ж, як це часто буває в молодості, до звичайних стосунків хлопців і дівчат ставився скептично”.”
Смерті він не боявся, міг поборотися за себе, тим більше тепер, коли треба боротися за життя двох. Нехай спробують взяти її від нього!”
Оба суждения являются верными. С одной стороны, мораль - это идеал поведения, стремясь к которому, человек совершенствует себя. С другой стороны, этот идеал не какими-то сверхъестественными силами дан, а порождается совестью и общественным мнением, причем общественным мнением даже больше, чем совестью. Совесть у человека возникает тогда, когда он делает что-то, что, как его учили - плохо. Если в определенной культуре определенный поступок считается хорошим, то совести за него человек не чувствует. Например, древних ацтеков учили, что если не приносить кровавые жертвы, то погаснет солнце, поэтому ацтеки убивали своих соплеменников, считали, что это хорошо, и их не мучила совесть.
” У двадцять п’ять років юність уже закінчується, але Іван Терешко не пережив того, що дає ця чудова пора людині. Коли помер батько, він ще підлітком допомагав матері піднімати менших дітей. Потім армія, війна, полон.
Було не до кохання. Він не знав жінок і все ж, як це часто буває в молодості, до звичайних стосунків хлопців і дівчат ставився скептично”.”
Смерті він не боявся, міг поборотися за себе, тим більше тепер, коли треба боротися за життя двох. Нехай спробують взяти її від нього!”