Порассуждайте, что для человека значит общение со сверстниками; как вы считаете, есть ли секреты успешного общения; хотели бы усовершенствовать свое общение в обществе?
Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” [1] створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників [2–9].
Так, Н.Р.Нижник та Г.П.Ситник зазначають [4], що глибинні зміни у відносинах власності, системі ідеологічних та політичних координат розвитку українського суспільства, соціально–статусні зміни впливають на фундаментальні критерії та установки соціального самовизначення людей. Внаслідок цього в сучасних умовах реформування суспільно–політичних та економічних відносин тій чи іншій людині досить важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та з’ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв’язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та забезпечення власної безпеки.
Як відомо, під поняттям громадянське суспільство розуміється сукупність існуючих у суспільстві неполітичних відносин. Ця сукупність включає в себе господарські, соціальні, культурні, духовні, сімейно–побутові відносини і інститути, а також положення, роль, права і обов’язки особи в системі суспільних зв’язків та інститутів [10; 11]. Це сторона життєдіяльності суспільства та окремих індивідів, яка перебуває поза сферою директивного регулювання з боку держави, хоча без підтримки з боку держави інститути громадянського суспільства постати не можуть (держава принаймні має створити належне правове поле для створення, розвитку та функціонування вказаних інститутів).
Оскільки держава – форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов’язані сфери суспільного життя – політичну та соціальну.
Основні теоретичні положення концепції громадянського суспільства були обґрунтовані в епоху становлення соціальних зв’язків буржуазного типу. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердження відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Фактично це означало, що уряд мав упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сім’ями, суспільними між індивідом і суспільством у цілому [11].
В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда [12]: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь–яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.
Очевидно, у кожній людині закладено прагнення до свободи розвитку усіх здібностей шляхом максимального задоволення духовних та матеріальних потреб. Реалізувати їх у повному обсязі в сучасному суспільстві неможливо. В умовах громадянського суспільства проблема повинна вирішуватися максимально демократичним шляхом самим суспільством, виходячи з накопиченого культурного та історичного досвіду.
Принципова особливість громадянського суспільства полягає в тому, що, як неодноразово зазначали К.Поппер та Дж.Сорос [13; 14], воно цілковито відкрите для змін. Тому перед людьми у будь–який момент постає низка тих чи інших можливостей щодо самореалізації своїх потреб і здібностей. Але таке суспільство можна лише постулювати, адже воно повинне мати структуру та інституції, що забезпечують його стабільність. І в цьому відношенні ключова роль держави не може викликати сумніву. Наявність визначених нею на законодавчому рівні низки прав (свободи слова, пересувань, віросповідання тощо), приватна власність та ефективна конкуренція забезпечують свободу особистості в напрямі збільшення її альтернатив. Якщо у людей є альтернативи, які не вимагають надзусиль, а головне – невиправданих жертв, вони дійсно захищені від різноманітних обмежень, образ та експлуатації [14].
В романе “Война и мир” Толстой создал правдивую и целостную картину русской жизни первой четверти XIX века. В этот период в России главную общественную роль играли дворяне, поэтому немалое место в романе отводится описанию светского общества. Надо отметить, что высший свет в тот период был представлен в основном двумя столичными обществами, довольно сильно отличающимися друг от друга: петербургским и московским. Петербург — столица, холодный, неприветливый город, стоящий в одном ряду с европейскими городами. Петербургский высший свет — особый мир со своими законами, обычаями, нравами, интеллектуальный центр страны, ориентированный на Европу. Но первое, что бросается в глаза при описании взаимоотношений в этом обществе, — неестественность. Все представители высшего света привыкли играть роли, навязанные им обществом или взятые ими добровольно, недаром князь Василий в романе сравнивается с актером. Одним из основных видов времяпрепровождения членов высшего света были светские приемы, на которых обсуждались новости, положение в Европе и многое другое. Человеку новому казалось, что все обсуждаемое важно, а все присутствующие очень умные и думающие люди, всерьез заинтересованные предметом беседы. На самом же деле в этих приемах есть что-то механическое, равнодушное, и Толстой сравнивает присутствующих в салоне Шерер с разговорной машиной. Человека умного, серьезного, пытливого не может удовлетворить такое общение, и он быстро разочаровывается в свете. Однако основу светского общества составляют те, кому такое общение нравится, для кого оно необходимо. У таких людей вырабатывается определенный стереотип поведения, который они переносят и в личную, семейную жизнь. Поэтому в их отношениях в семье мало сердечности, больше практичности и расчета. Типичная петербургская семья — семья Курагиных. Совсем другим предстает перед нами московское светское общество, которое, впрочем, в чем-то все же сходно с петербургским. Первым изображением московского света в романе является описание именин в доме Ростовых. Утренний прием гостей напоминает светские приемы в Петербурге: обсуждение новостей, правда уже не общемирового масштаба, а местных, притворные чувства удивления или негодования, но впечатление сразу меняется с появлением детей, которые приносят в гостиную непосредственность, счастье, беспричинное веселье. На обеде у Ростовых проявляются все качества, присущие московскому дворянству: хлебосольство, радушие, семейственность. Московское общество во многом напоминает одну большую семью, где все всем известно, где прощают друг другу маленькие слабости и могут прилюдно поругать за проказы. Только в подобном обществе могла появиться такая фигура, как Ахросимова, и снисходительно оценена выходка Наташи. В отличие от петербургского, московское дворянство ближе к русскому народу, его традициям и обычаям. Вообще симпатии Толстого, по-видимому, на стороне московского дворянства, недаром его любимые герои Ростовы живут в Москве. И хотя многие черты и нравы москвичей писатель не может одобрить' (сплетничество, например), он и не заостряет на них внимание. В изображении светского общества Толстой активно пользуется приемом “отстранения”, позволяющим с неожиданной точки зрения взглянуть на события и героев. Так, при описании вечера у Анны Павловны Шерер писатель сравнивает салон с прядильной мастерской, освещая с неожиданной стороны . светский прием и позволяя читателю проникнуть в суть взаимоотношений на нем. Французский язык в речи героев тоже является приемом “отстранения”, давая возможность полнее создать образ светского общества, говорившего в то время в основном по-французски. Роман “Война и мир” был создан во второй половине XIX века. Это означает, что с жизнью светского общества начала века Толстой был знаком лишь по литературе того времени или по рассказам современников той эпохи. Поэты и писатели начала XIX века нередко обращались к изображению дворянства в своих произведениях, то есть в литературе тогда уже существовала определенная традиция в изображении высшего света, и Толстой во многом продолжает эту традицию, хотя часто и отходит от нее. Это позволило ему создать очень . полный и достоверный образ светского общества России начала XIX века.
килаю
Объяснение:
Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” [1] створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників [2–9].
Так, Н.Р.Нижник та Г.П.Ситник зазначають [4], що глибинні зміни у відносинах власності, системі ідеологічних та політичних координат розвитку українського суспільства, соціально–статусні зміни впливають на фундаментальні критерії та установки соціального самовизначення людей. Внаслідок цього в сучасних умовах реформування суспільно–політичних та економічних відносин тій чи іншій людині досить важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та з’ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв’язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та забезпечення власної безпеки.
Як відомо, під поняттям громадянське суспільство розуміється сукупність існуючих у суспільстві неполітичних відносин. Ця сукупність включає в себе господарські, соціальні, культурні, духовні, сімейно–побутові відносини і інститути, а також положення, роль, права і обов’язки особи в системі суспільних зв’язків та інститутів [10; 11]. Це сторона життєдіяльності суспільства та окремих індивідів, яка перебуває поза сферою директивного регулювання з боку держави, хоча без підтримки з боку держави інститути громадянського суспільства постати не можуть (держава принаймні має створити належне правове поле для створення, розвитку та функціонування вказаних інститутів).
Оскільки держава – форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов’язані сфери суспільного життя – політичну та соціальну.
Основні теоретичні положення концепції громадянського суспільства були обґрунтовані в епоху становлення соціальних зв’язків буржуазного типу. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердження відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Фактично це означало, що уряд мав упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сім’ями, суспільними між індивідом і суспільством у цілому [11].
В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда [12]: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь–яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.
Очевидно, у кожній людині закладено прагнення до свободи розвитку усіх здібностей шляхом максимального задоволення духовних та матеріальних потреб. Реалізувати їх у повному обсязі в сучасному суспільстві неможливо. В умовах громадянського суспільства проблема повинна вирішуватися максимально демократичним шляхом самим суспільством, виходячи з накопиченого культурного та історичного досвіду.
Принципова особливість громадянського суспільства полягає в тому, що, як неодноразово зазначали К.Поппер та Дж.Сорос [13; 14], воно цілковито відкрите для змін. Тому перед людьми у будь–який момент постає низка тих чи інших можливостей щодо самореалізації своїх потреб і здібностей. Але таке суспільство можна лише постулювати, адже воно повинне мати структуру та інституції, що забезпечують його стабільність. І в цьому відношенні ключова роль держави не може викликати сумніву. Наявність визначених нею на законодавчому рівні низки прав (свободи слова, пересувань, віросповідання тощо), приватна власність та ефективна конкуренція забезпечують свободу особистості в напрямі збільшення її альтернатив. Якщо у людей є альтернативи, які не вимагають надзусиль, а головне – невиправданих жертв, вони дійсно захищені від різноманітних обмежень, образ та експлуатації [14].
У цілому ж, як зазначають М.І.Дзлієв
Петербург — столица, холодный, неприветливый город, стоящий в одном ряду с европейскими городами. Петербургский высший свет — особый мир со своими законами, обычаями, нравами, интеллектуальный центр страны, ориентированный на Европу. Но первое, что бросается в глаза при описании взаимоотношений в этом обществе, — неестественность. Все представители высшего света привыкли играть роли, навязанные им обществом или взятые ими добровольно, недаром князь Василий в романе сравнивается с актером.
Одним из основных видов времяпрепровождения членов высшего света были светские приемы, на которых обсуждались новости, положение в Европе и многое другое. Человеку новому казалось, что все обсуждаемое важно, а все присутствующие очень умные и думающие люди, всерьез заинтересованные предметом беседы. На самом же деле в этих приемах есть что-то механическое, равнодушное, и Толстой сравнивает присутствующих в салоне Шерер с разговорной машиной. Человека умного, серьезного, пытливого не может удовлетворить такое общение, и он быстро разочаровывается в свете. Однако основу светского общества составляют те, кому такое общение нравится, для кого оно необходимо. У таких людей вырабатывается определенный стереотип поведения, который они переносят и в личную, семейную жизнь. Поэтому в их отношениях в семье мало сердечности, больше практичности и расчета. Типичная петербургская семья — семья Курагиных.
Совсем другим предстает перед нами московское светское общество, которое, впрочем, в чем-то все же сходно с петербургским. Первым изображением московского света в романе является описание именин в доме Ростовых. Утренний прием гостей напоминает светские приемы в Петербурге: обсуждение новостей, правда уже не общемирового масштаба, а местных, притворные чувства удивления или негодования, но впечатление сразу меняется с появлением детей, которые приносят в гостиную непосредственность, счастье, беспричинное веселье. На обеде у Ростовых проявляются все качества, присущие московскому дворянству: хлебосольство, радушие, семейственность. Московское общество во многом напоминает одну большую семью, где все всем известно, где прощают друг другу маленькие слабости и могут прилюдно поругать за проказы. Только в подобном обществе могла появиться такая фигура, как Ахросимова, и снисходительно оценена выходка Наташи. В отличие от петербургского, московское дворянство ближе к русскому народу, его традициям и обычаям. Вообще симпатии Толстого, по-видимому, на стороне московского дворянства, недаром его любимые герои Ростовы живут в Москве. И хотя многие черты и нравы москвичей писатель не может одобрить' (сплетничество, например), он и не заостряет на них внимание. В изображении светского общества Толстой активно пользуется приемом “отстранения”, позволяющим с неожиданной точки зрения взглянуть на события и героев. Так, при описании вечера у Анны Павловны Шерер писатель сравнивает салон с прядильной мастерской, освещая с неожиданной стороны . светский прием и позволяя читателю проникнуть в суть взаимоотношений на нем. Французский язык в речи героев тоже является приемом “отстранения”, давая возможность полнее создать образ светского общества, говорившего в то время в основном по-французски.
Роман “Война и мир” был создан во второй половине XIX века. Это означает, что с жизнью светского общества начала века Толстой был знаком лишь по литературе того времени или по рассказам современников той эпохи. Поэты и писатели начала XIX века нередко обращались к изображению дворянства в своих произведениях, то есть в литературе тогда уже существовала определенная традиция в изображении высшего света, и Толстой во многом продолжает эту традицию, хотя часто и отходит от нее. Это позволило ему создать очень . полный и достоверный образ светского общества России начала XIX века.