Дніпро́вська ГЕС, ДніпроГÉС — п'ятий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на річці Дніпро. Розташована у Дніпровському районі міста Запоріжжя. Утворює найстаріше на Дніпрі Дніпровське водосховище. У 1930-ті роки відома під назвою Дніпрельстан (скорочення від «Дніпровська електростанція»).
Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 році, в рамках програми індустріалізації СРСР.Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.
Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «General Electric», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».
Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу Сполучених Штатів. Він був головним інженером-консультантом проекту на за радянського уряду.
18 серпня 1941 року о 20:15 після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[4]. Унаслідок вибуху 20 тонн толу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, які опинились у береговій зоні. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[5] до 80 -120 тисяч осіб[6]. Проте німецькій армії це ніяк не зашкодило. Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.
Жили -были старик боровик .лисички- сестрички да опята.Однажды шли двое людей .Идут- идут а уних корзинка почти наполнилась поместиться только один гриб кому нибудь.Видят а тут старик боровик стоит только хотели отрезать да не смогли.Тут другой говорит:"Смотри а тут лисички -сестрички да опята надо бы подумать .думали .думали Ну говорят "давай три гриба высыпем ты два и я один"-А он говорит почему я должен высыпать два гриба а ты один???-я нашел первый гриб он больше значит мне один а ты нашел два гриба значит тебе высыпать два гриба??-Нет так не честно!-Почему не честно?-а.а.а.а. ладно давай по одному грибу высыпем !-Давай мы старика -боровика!А лисичку -сестричку и опят оставим!Так они и решили отрезали лисичек-сестричек и опят.А старика -боровика оставили.Но потом все таки пришли другие исрезали и его! всё
Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 році, в рамках програми індустріалізації СРСР.Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.
Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «General Electric», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».
Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу Сполучених Штатів. Він був головним інженером-консультантом проекту на за радянського уряду.
18 серпня 1941 року о 20:15 після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[4]. Унаслідок вибуху 20 тонн толу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, які опинились у береговій зоні. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[5] до 80 -120 тисяч осіб[6]. Проте німецькій армії це ніяк не зашкодило. Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.