На городі, біля Картопляного Куща, проросла маленька коричнева насінина мокрецю. Вона щойно дозріла разом із двадцятьма тисячами своїх сестер. Однак проросли тільки ті з них, які лежали на поверхні ґрунту. Інші, що опинилися в землі, чекатимуть свого часу, іноді до ЗО років! Під Картопляним Кущем було тепло і волого, це до Корінчику Мокрецю закріпитись у грунті, і він почав виганяти стебло з м'якими зеленими листочками. Корінчик просувався у землю все глибше й глибше, зустрічаючи на своєму шляху багато цікавого. Навколо нього були корінці інших рослин — товсті і тоненькі, темні й білі, м'які і тверді. Корінчик Мокрецю злякано відсахнувся від Кореневища Пирію: воно швидко росло, розсуваючи своїм гострим кінчиком всі перешкоди на шляху, навіть пронизало наскрізь Бульбу Картоплі, яка тихо плакала від болючої рани.
Корені рослин повертали в один бік, Корінчик, зацікавившись, і собі став рости в тому напрямку. Скоро він дістався до гною, що його люди приорали, саджаючи картоплю. Там вирувало життя. Корінчик доторкнувся до слизького Дощового Черв'яка, який поїдав чорну жирну землю. Та найбільше його вразили дуже маленькі істоти різної форми — круглі, видовжені, розгалужені, як ниточки, що швидко поїдали гній. Корінчик чемно звернувся до товстого Кореня Осоту:
— Скажіть, будь-ласка, хто ті істоти і що вони роблять?
— То ж мікроорганізми — Бактерії, Водорості, Грибки,— тихо ів Осот. — Вони живляться гноєм і перетворюють його в різні мінеральні солі, а ми, Корені, поглинаємо ті солі і забезпечуємо ними всю рослину. Хоч і малесенькі ці організми, але виконують складну роботу — готують нам їжу.
Здивований Корінчик вирішив далі не рости, а розкущитися біля гною. Швидко піднялися вгору Стебла, потім з'явились біленькі Квіточки, а з них дозріло багато Насіння. Біля Картопляного Куща розрісся густий зелений килим: тут проросли сини й онуки нашого героя (від сходів до плодоношення у мокрецю проходить всього півтора місяці). Бульби Картопляного Куща задихалися через нестачу повітря, гнили від надмірної вологи. З надією вони чекали Людей, які зрубають і винесуть з поля Мокрець, прополють грунт, обгорнуть стебла.
На городі, біля Картопляного Куща, проросла маленька коричнева насінина мокрецю. Вона щойно дозріла разом із двадцятьма тисячами своїх сестер. Однак проросли тільки ті з них, які лежали на поверхні ґрунту. Інші, що опинилися в землі, чекатимуть свого часу, іноді до ЗО років! Під Картопляним Кущем було тепло і волого, це до Корінчику Мокрецю закріпитись у грунті, і він почав виганяти стебло з м'якими зеленими листочками. Корінчик просувався у землю все глибше й глибше, зустрічаючи на своєму шляху багато цікавого. Навколо нього були корінці інших рослин — товсті і тоненькі, темні й білі, м'які і тверді. Корінчик Мокрецю злякано відсахнувся від Кореневища Пирію: воно швидко росло, розсуваючи своїм гострим кінчиком всі перешкоди на шляху, навіть пронизало наскрізь Бульбу Картоплі, яка тихо плакала від болючої рани.
Корені рослин повертали в один бік, Корінчик, зацікавившись, і собі став рости в тому напрямку. Скоро він дістався до гною, що його люди приорали, саджаючи картоплю. Там вирувало життя. Корінчик доторкнувся до слизького Дощового Черв'яка, який поїдав чорну жирну землю. Та найбільше його вразили дуже маленькі істоти різної форми — круглі, видовжені, розгалужені, як ниточки, що швидко поїдали гній. Корінчик чемно звернувся до товстого Кореня Осоту:
— Скажіть, будь-ласка, хто ті істоти і що вони роблять?
— То ж мікроорганізми — Бактерії, Водорості, Грибки,— тихо ів Осот. — Вони живляться гноєм і перетворюють його в різні мінеральні солі, а ми, Корені, поглинаємо ті солі і забезпечуємо ними всю рослину. Хоч і малесенькі ці організми, але виконують складну роботу — готують нам їжу.
Здивований Корінчик вирішив далі не рости, а розкущитися біля гною. Швидко піднялися вгору Стебла, потім з'явились біленькі Квіточки, а з них дозріло багато Насіння. Біля Картопляного Куща розрісся густий зелений килим: тут проросли сини й онуки нашого героя (від сходів до плодоношення у мокрецю проходить всього півтора місяці). Бульби Картопляного Куща задихалися через нестачу повітря, гнили від надмірної вологи. З надією вони чекали Людей, які зрубають і винесуть з поля Мокрець, прополють грунт, обгорнуть стебла.