Микола Віталійович народився 10 березня 1842 в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в родині дворянина, полковника.
Домашнім навчанням Миколи займалися мати і відомий поет А. А. Фет. Мати вчила сина французької мови, вишуканим манерам і танцям.У 1855 почав навчання у привілейованому навчальному закладі — 2-й Харківській гімназії. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого за на вечори і бали.
Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола перевівся до Київського університету, який закінчив з відзнакою, а 1865 р.
Лисенко належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов’язаних з етнографічною діяльністю, викладанням у недільних школах, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти.
У 1865–1867 – працював у Таращі на посаді мирового посередника. Згодом Лисенко вирішує отримати вищу музичну освіту. У вересні 1867 року вступив до Лейпцизької консерваторії, що вважалася однією з кращих в Європі. Вчився у кращих педагогів, відвідував оперний театр, картинні галереї.
28 грудня 1867 у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.
Влітку 1868 одружується з Ольгою О’Коннор, спільно вони прожили 12 років, але дітей у них не було.У 1869 завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки. Під час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною».
1869 повернувшись до Києва займався творчою, викладацькою та громадською діяльністю. Він брав участь в організації недільної школи для селянських дітей, пізніше – в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського географічного товариства.
1874–1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова.
1878 — займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті — Микола взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу мав 5 дітей
У 1890-і роки, крім викладання в інституті та приватних уроків, М. Лисенко працював у музичних школах С. Блуменфельда і Н. Тутковського.
В 1904 відкрив власну музично-драматичну школу. Це був перший український навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. У школі Микола Віталійович викладав фортепіано. І школа, і М. Лисенка як її директор перебували під постійним наглядом поліції. У 1907 він був на деякий час заарештований.
Лисенко провів чотири великих гастрольних турне: 1892—3, 1897, 1899, 1902 рр. Програма складалась із двох відділів — на початку Лисенко виступав як піаніст з виконанням власних творів, а потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував.
Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я. Спиглазова. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з Олександрем Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905).
Строительство – одно из древнейших занятий человека. Древним людям, если рядом не было никаких пещер, приходилось строить себе небольшие хижины, чтобы переждать холодную ночь, укрыться от насекомых или хищников. Позже, люди стали проявлять творческий подход к строительству. Так в древнем Египте, люди без техники, благодаря одной лишь только рабочей силе, огромным затратам, знаниям и умениям египетских архитекторов и строителей смогли построить колоссальные сооружения, сохранившиеся до сих пор. Мастерство строителей может подтвердить еще и то, что иногда им приходится работать без страховки. Вспомнить хотя бы фотографию со строительства Рокфеллер-центра в Манхэттене, когда рабочие на гигантской высоте спокойно наслаждаются обеденным перерывом. И дело не в том, постановочное это фото или нет, а в том, что это было обычно для того времени – страховки то у строителей нет.
Объяснение:
Микола Віталійович народився 10 березня 1842 в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в родині дворянина, полковника.
Домашнім навчанням Миколи займалися мати і відомий поет А. А. Фет. Мати вчила сина французької мови, вишуканим манерам і танцям.У 1855 почав навчання у привілейованому навчальному закладі — 2-й Харківській гімназії. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого за на вечори і бали.
Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола перевівся до Київського університету, який закінчив з відзнакою, а 1865 р.
Лисенко належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов’язаних з етнографічною діяльністю, викладанням у недільних школах, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти.
У 1865–1867 – працював у Таращі на посаді мирового посередника. Згодом Лисенко вирішує отримати вищу музичну освіту. У вересні 1867 року вступив до Лейпцизької консерваторії, що вважалася однією з кращих в Європі. Вчився у кращих педагогів, відвідував оперний театр, картинні галереї.
28 грудня 1867 у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.
Влітку 1868 одружується з Ольгою О’Коннор, спільно вони прожили 12 років, але дітей у них не було.У 1869 завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки. Під час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною».
1869 повернувшись до Києва займався творчою, викладацькою та громадською діяльністю. Він брав участь в організації недільної школи для селянських дітей, пізніше – в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського географічного товариства.
1874–1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова.
1878 — займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті — Микола взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу мав 5 дітей
У 1890-і роки, крім викладання в інституті та приватних уроків, М. Лисенко працював у музичних школах С. Блуменфельда і Н. Тутковського.
В 1904 відкрив власну музично-драматичну школу. Це був перший український навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. У школі Микола Віталійович викладав фортепіано. І школа, і М. Лисенка як її директор перебували під постійним наглядом поліції. У 1907 він був на деякий час заарештований.
Лисенко провів чотири великих гастрольних турне: 1892—3, 1897, 1899, 1902 рр. Програма складалась із двох відділів — на початку Лисенко виступав як піаніст з виконанням власних творів, а потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував.
Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я. Спиглазова. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з Олександрем Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905).
Строительство – одно из древнейших занятий человека. Древним людям, если рядом не было никаких пещер, приходилось строить себе небольшие хижины, чтобы переждать холодную ночь, укрыться от насекомых или хищников. Позже, люди стали проявлять творческий подход к строительству. Так в древнем Египте, люди без техники, благодаря одной лишь только рабочей силе, огромным затратам, знаниям и умениям египетских архитекторов и строителей смогли построить колоссальные сооружения, сохранившиеся до сих пор. Мастерство строителей может подтвердить еще и то, что иногда им приходится работать без страховки. Вспомнить хотя бы фотографию со строительства Рокфеллер-центра в Манхэттене, когда рабочие на гигантской высоте спокойно наслаждаются обеденным перерывом. И дело не в том, постановочное это фото или нет, а в том, что это было обычно для того времени – страховки то у строителей нет.