Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету.
Казка «Червона шапочка», ілюстрація Вальтера Крейна, 1875 р.
Розрізняються народні казки, традиційні та початково усні, без достеменно відомого автора, та літературні, більш вільної форми, які створюються письменниками і поширюються в друкованих виданнях. В народній творчості казка є одним з основних жанрів, де постає як твір переважно чарівного, авантюрного чи побутового характеру з настановою на вигадку. В багатьох народних казках відображено минулі суспільні відносини та уявлення про світоустрій. У переносному значенні казка — вигадка взагалі, те, що не відповідає дійсності.
У Європі існувала довга усна традиція, пов'язана з народною казкою, що привернула значну увагу етноантропології. Крім того, чимало дослідників і письменників збирали народні казки та створювали їх основі нові. Серед таких постатей найбільш відомі Шарль Перро (Франція), брати Грімм (Німеччина), Олександр Афанасьєв (Росія). З українських такими є діячі XIX ст.: Іван Франко, Євген Гребінка, Петро Гулак-Артемовський, Микола Цертелєв, Михайло Максимович, Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Микола Костомаров, Осип Бодянський; XX ст.: Агатангел Кримський, Вікторія Юзвенко, Петро Лінтур, Іван Березовський.
Объяснение:Здесь говорится о том, что первоначально единый мировой океан, покрывавший всю землю, распался на отдельные бассейны, разделенные между собой сушей. Появление на лике Земли континентов и морей имело важнейшее значение в истории развития нашей планеты, но произошло оно в столь отдаленном что следов этого события не осталось в геологической летописи.
В современной науке вопрос о происхождение гидросферы, равно как и атмосферы, является объектом взаимоисключающих гипотез, которые основываются не на прямых геологических данных, а на тех или иных космогонических построениях и общих взглядах на происхождение Земли. На геологически обозримое время нет данных, позволяющих допускать заметное увеличение объема гидросферы, на что обращал внимание еще В. И. Вернадский. Если это положение верно, то следует полагать, что суша появилась лишь в результате длительного процесса геологического развития нашей планеты, выражающегося в дифференциации ее твердых оболочек на океанические впадины, вместившие в себя основную массу поверхностных вод. Таким образом, современные научные данные не противоречат картине, рисуемой книгой Бытия, но приходится удивляться, если отрицать ее боговдохновенность, что писатель народа, почти не видящего моря, такое большое значение в развитии Земли придавал ее водной оболочке.
Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету.
Казка «Червона шапочка», ілюстрація Вальтера Крейна, 1875 р.
Розрізняються народні казки, традиційні та початково усні, без достеменно відомого автора, та літературні, більш вільної форми, які створюються письменниками і поширюються в друкованих виданнях. В народній творчості казка є одним з основних жанрів, де постає як твір переважно чарівного, авантюрного чи побутового характеру з настановою на вигадку. В багатьох народних казках відображено минулі суспільні відносини та уявлення про світоустрій. У переносному значенні казка — вигадка взагалі, те, що не відповідає дійсності.
У Європі існувала довга усна традиція, пов'язана з народною казкою, що привернула значну увагу етноантропології. Крім того, чимало дослідників і письменників збирали народні казки та створювали їх основі нові. Серед таких постатей найбільш відомі Шарль Перро (Франція), брати Грімм (Німеччина), Олександр Афанасьєв (Росія). З українських такими є діячі XIX ст.: Іван Франко, Євген Гребінка, Петро Гулак-Артемовський, Микола Цертелєв, Михайло Максимович, Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Микола Костомаров, Осип Бодянський; XX ст.: Агатангел Кримський, Вікторія Юзвенко, Петро Лінтур, Іван Березовський.
Объяснение:Здесь говорится о том, что первоначально единый мировой океан, покрывавший всю землю, распался на отдельные бассейны, разделенные между собой сушей. Появление на лике Земли континентов и морей имело важнейшее значение в истории развития нашей планеты, но произошло оно в столь отдаленном что следов этого события не осталось в геологической летописи.
В современной науке вопрос о происхождение гидросферы, равно как и атмосферы, является объектом взаимоисключающих гипотез, которые основываются не на прямых геологических данных, а на тех или иных космогонических построениях и общих взглядах на происхождение Земли. На геологически обозримое время нет данных, позволяющих допускать заметное увеличение объема гидросферы, на что обращал внимание еще В. И. Вернадский. Если это положение верно, то следует полагать, что суша появилась лишь в результате длительного процесса геологического развития нашей планеты, выражающегося в дифференциации ее твердых оболочек на океанические впадины, вместившие в себя основную массу поверхностных вод. Таким образом, современные научные данные не противоречат картине, рисуемой книгой Бытия, но приходится удивляться, если отрицать ее боговдохновенность, что писатель народа, почти не видящего моря, такое большое значение в развитии Земли придавал ее водной оболочке.